Приклад

275Священик проводив християнську науку дітям. Готував їх до першої сповіді та Причастя. Та дуже хвилювався за їхніх батьків, чи стануть вони прикладом для малечі, чи усвідомлюють, наскільки важливим є очистити душу перед світлим Господнім Воскресінням.

– Діти мої, наближається велике свято Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Що треба робити на Пасху?

– Сповідатися і причащатися! – відповіли хором діти.

– Так… Коли людина не виконує цього обов’язку, вона вбиває свою душу, її душа є мертва, і, якщо ця людина помре, куди вона піде?

– До пекла…

– І чи ви хочете, щоб ваш батько, котрий так багато працює для вас, терпів муки ще й протягом вічності?

– Ні! Ні!!!…

– Що ж, треба їх переконати, щоб вони виконали свій християнський обов’язок. Треба їх просити, обіймати плачучи і благати: “Ох, тату, я тебе прошу, аби ти висповідався і запричащався бодай на Великдень!”

Підвівся один хлопчина. Він завжди перший кидався до бійки, мав кличку “Пірат”.

– В мене, – заявив він, – нічого не вийде. Мій батько ніколи не захоче.

– Чи ти вже пробував?

– Так, але він каже, що є чесною людиною і цього йому досить, щоб зустріти Великдень.

– Добре. Ось що йому треба сказати: “Чесна людина – це та, яка виконує обов’язки щодо своїх керівників, щодо рівних собі і своїх підлеглих. Бог наказує бодай один раз сповідатися і причащатися в часі Великодньому. Той, хто послушний цьому наказові, є людиною чесною…”.

Після цього священик запросив дітей помолитися разом за їхніх батьків три рази “Богородице Діво”.

Під час вечері, коли наш “Пірат” почав говорити батькові про четверту заповідь, той відразу ж перервав: “Сповідатися, причащатися! Мені? Я людина чесна”.

– Слухай, тату, минулого року ти мені говорив те саме, і я не знав, що тобі відповісти. Тепер знаю. Хто такий чесний чоловік? Хіба не той, який виконує обов’язки щодо своїх керівників, щодо собі рівних і щодо своїх підлеглих? Ось я є твій син, ти – мій керівник, я мушу тебе слухати.

– Дуже добре. Якщо це те, чого тебе вчать на уроках катехизму, то я дуже задоволений.

– Не перебивай мене, тату… Ти також маєш батька.

– Він помер.

– Ні, Він не помер. Він не може померти, Він є вічний. Це Господь Бог. Без тебе я б не існував. Чи без Нього ти б існував? І потім – з чого ти живеш? Хліб, що ти їси, вино, що ти п’єш, – хто їх тобі дає?

– Я це купую.

– Ти це купуєш. Але хто чинить, що пшениця і виноградники проростають? Господь Бог. Якщо Бог нашле посуху і град, нічого не проросте, все загине, і ти терпітимеш голод!

Що це доводить? Те, що Бог є нашим батьком, бо наше життя і смерть залежать від Нього. Ти мені кажеш: “Мусиш мене слухати, я є твоїм батьком. Бог також є твоїм батьком – чому ти Його не слухаєш?”

– Так… Забирайся геть! Я не приймаю від тебе повчань!

Хлопець пішов. Батько залишився. Сердитий на себе самого. “Але ж він має рацію!” Наостанку вбіг до кухні. Його дружина була там. Вона колисала дитину. Ця сімейна картина його трохи заспокоїла. “Приготуєш мені костюм на неділю”. Вона перепитує: “Ти підеш до церкви?” – “Так, і ти теж. Якщо ми вимагаємо, аби діти нас слухали, то справедливість вимагає, щоб ми самі слухалися Божих законів. В суботу висповідаємося, а в неділю запричащаємося Тіла Господнього”.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*