Прозовий диптих

І. Розплата

Господар із села Дмухівці Андрій Кутний в урочищі Сорочиха мав п’ятдесят моргів поля. Щоби Божа сила оберігала від зла його землю, встановив біля дороги на власні кошти фігуру Матері Божої. Якось після Другої світової війни проїжджали на конях з Ходачкова два енкаведисти. Один із них глянув на фігуру і сказав: “Давай стріляти. Хто з нас швидше влучить…” Його куля попала в голову скульптури.
…Через деякий час неподалік від Дмухівців зловмисник злазив з коня і випадково зачепив курок карабіна. Постріл – прямо в голову. Земля прийняла тіло енкаведиста, а краєм полетіло: “Вдавав із себе лева, а загинув, як муха! Божа сила таки сильніша!”
Стоїть досі в тому урочищі свідок минулого – поранена фігура. Приїжджають до неї на зустріч нащадки Кутного. Колесо історії назад не повертається, а люди й пам’ять – так.

ІІ. Навіть береза заплакала

Прокидалася від зимової сплячки природа. Був березень воєнного 1944 року. Радянські війська вступили в села Гусятинщини… На околиці Тудорова гарцював на баскому коні солдат-росіянин, наближаючись до освяченої фігури Ісуса Христа та Матері Божої. Раптом він зняв з плеча автомат і випустив чергу в пам’ятку… Впали, розбившись на дрібні шматочки, зі статуї руки, які міцно тримали земну кулю. Солдат розреготався, а з поранених кулями берізок закапав сік, ніби людські сльози…
Відплата не забарилася. Піднімаючись на висоту, де розкинулося село Майдан, пробивалися танки. Стривожений кінь, порівнявшись із ними, встав дибки… і скинув солдата під гусениці.
З берізок капали сльози, а руки, що недавно тримали автомат, залізо перемололо з мокрою глиною.
– Рятуйте!!! – почули з лісу крик солдата дозорці УПА.

Іван БАНДУРКА

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*