Про бур’яни, аграрну культуру та  «прогресивну» номенклатуру

Інформація для роздумів від медіа-фестивалю політичної сатири «Гарячі припарки»   
У переддень державної незалежності  кожен свідомий українець осмислює позитивні зрушення, що сталися з часу попередніх урочин. Найболючіше питання – припинення окопної війни на Донбасі, що була змодельована як альтернатива просуванню  російської вояччини в глиб наших територій. Натомість заморожений військовий конфлікт загрожує перетворити Україну у буферну зону на межі двох цивілізацій – розвинутої демократії та азіатської деспотії.
Стихла хмільна ейфорія і з приводу наданого безвізу. Адже масова трудова еміграція кваліфікованих працівників та молодих спеціалістів знекровила чимало вітчизняних підприємств, аж до загрози банкрутства. А тут вже недалеко до провалу бюджету, затримки соціальних виплат та росту інфляції.
Єдине, що додає оптимізму – розвиток аграрної галузі. Згідно з офіційною статистикою у 2017 році  агропромисловий комплекс разом із переробною галуззю забезпечив 16-17%  ВВП України. Щоправда, це не чистий дохід, бо тут ще не враховано десятки мільярдів гривень, які доведеться витратити на ремонт доріг, знищених  зерновозами. Не тішить і те, що новітні підприємства досі не експортують агропродукції з високою часткою доданої вартості. Добре, що хоч освоїли виробництво олії, проте здебільшого торгують сировиною (пшениця, кукурудза, ріпак, сирі овочі, фрукти, ягоди, необроблене м’ясо). А створення підприємств, орієнтованих на виробництво продукції вищого технологічного переділу, допомогло б вирішити проблему зайнятості сільського населення.
Але не тільки це засмучує жителів депресивних  регіонів. Насторожує, що скоробагатьки аграрного бізнесу успадкували з епохи дикого капіталізму ненаситний потяг до наживи, який спонукає їх до спотворення ротації сівозмін, що призводить до  зниження родючості грунтів. Надмірне використання хімікатів  шкодить довкіллю. А така «аграрна культура» посягає на здоров’я, а подекуди і на життя селян!
Чи відродження українського села вже не входить у плани нашої «прогресивної» влади?  Щоправда, їй більше пасує епітет «продажна». Згадаймо, як  протягували до вищих щаблів державної влади резидентів транснаціональних корпорацій в особі натуралізованих  іноземців. Вони обіцяли оздоровити нашу економіку, а всі їхні новації зводились лише до безпардонного розтринькування народних коштів та майна.
Ліберальна цензура приборкала мережу суспільного мовлення. Загальнодержавні медіа обслуговують  номенклатурний політичний елемент, поширюють замовні рейтинги, надають нелімітований ефір для чергових саг політичної клоунади. Тож не дивно, що  громадсько-політичне життя провінції сьогодні зводиться до ностальгічних спогадів та безпредметної балаканини.
Реальні політики  запитають: «То що ти пропонуєш?»
Нічого нового – потрібно формувати структуровану громадську опозицію та затверджувати народну програму розвитку держави. І лише з огляду на це обирати президента та новий депутатський корпус. Для реалізації такого плану бракує ефективної моделі громадської взаємодії. У якості відправного варіанту пропоную розглянути Статут районних комітетів громадської ініціативи «Естафета поколінь», що був опублікований у «Свободі» у №№ 51, 62 за 2010 р. та № 3 за 2011 р.
А ще варто популяризувати ті зразки вітчизняного мистецтва, що формують критичне мислення виборців, спонукають  їх відстоювати громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права людини та громадянина. Саме у цьому контексті слід сприймати поетичні роздуми  учасників медіа-фестивалю політичної сатири «Гарячі припарки».
 
Василь НЕРУЧОК, голова мистецько-спортивного клубу «Тризуб», м. Ланівці
 
                       Запізніле прозріння
Земля праотча  знов під окупантом:
Пече сумління, і горить  душа –
Бо панькались з нахабним «старшим братом»,
А треба було дати відкоша!
 
              Шкідники
1
Часто чую – якось воно буде:
Без напружень до сьомого поту
Стане всім і ковбас, і хліба,
Але фермерство – це не робота…
 
Брехуни! Адже добре знаєм,
Як посієш, доглянеш – тоді пожнеш.
А з неробства – лиш вітер шугає –
Бур’янами безвихідь жене.
                       2
Кабала шкідників – як пошесть:
Їх не сій і не внось компосту,
А вони за кавалок літа
Досягають кар’єрного росту?!
 
                Не до снаги?
Не до снаги ні вчитись, ні трудитись,
З руїн свою країну підіймать,
Дітей ростить у гідності і волі,
Навчати спину рівною тримать.
 
Рушає молодь в мандри закордонні –
Нужда їх підганяє день за днем…
А що ж держава? Хто її герої?
Куди ведуть нас? І чому ми йдем?!
                                                           Микола Гуревич
 с. Лопушно Лановецького району
         
              Полудень
Нумо ж, пополуднаємо, хлопці,
Та й приляжем до плеча плече.
Кожен з нас – панич в своїй сторонці,
А робота – де ж вона втече?!
 
Не схиляйте чола у задумі,
Якось воно буде, так сказать.
Знаєте, і я щось передумав
В сад іти криниченьку копать.
 
Все одно не вийде дівчинонька –
Відпочину, хай йому туман…
Мо покличуть люди грошовиті
Завтра з прапорцями на Майдан?..
 
Не баріться ж, розпрягайте коней,
До вечері часу –  ого-го!..
Викладайте пиво на піддони,
Ми тут перевершим будь-кого!
 
ххх
Ти вернувся з тих п’яних років…
                     Б. Щавурський
 
Запливаю у п’яні роки,
Як човен у застояну гавань.
Стрімке русло гірської ріки
Відтепер – лиш в уяві.
 
Відтепер –  тільки сни восени
Ще в оті запливатимуть весни,
Де такі відчайдушні човни,
І кохаються з хвилями весла.
 
Де така на бистрині вода,
І здається ріка безбережна,
Де Вкраїна така молода,
Аж не віриться, що незалежна…
 
Покладаюсь на мудрість вітрів,
Що сповна розцілують мій парус…
Зустрічайте! З тих п’яних років
Я тепер назавжди повертаюсь!
 
 Володимир Довгалюк
с. Печірна Лановецького району