У країнах з розвинутою демократією опозиція має всі можливості для обстоювання своєї альтернативної стратегії розвитку держави. Цим вона стабілізує політичну ситуацію в країні, запобігає виникненню конфліктів, кризових ситуацій та зменшенню кількості помилок при прийнятті владою важливих для суспільства рішень. Дієва опозиція виступає гарантом соціальної стабільності та оберігає населення від силових конфліктів з владою.

В Україні відносини між владою та опозицією мають явно конфронтаційний характер. Діяльність опозиції обмежують, її пропозиції не беруть до уваги, проти опозиційних лідерів та їх прибічників застосовують силові методи тиску. Дуже наочною стала подія, коли майже два десятки депутатів провладної коаліції з допомогою рукопашного бою проганяли з сесійного залу Верховної Ради більше сотні опозиційних депутатів.

Безрезультатно закінчилися, підтримані опозицією, протести представників малого бізнесу. Такий же кінець очікував так звану безстрокову акцію “День гніву” проти соціально-економічних дій уряду, яка почалася 14 травня і знайшла небагато прибічників. Акція явно була організована під впливом стихійних протестів в арабських країнах і тому уже спочатку  була приречена на провал.

Лідери опозиції постійно демонструють нездатність захистити себе особисто і своїх прибічників, відстояти свої переконання та знайти підтримку в значної частини українців своїми політичними гаслами. Опозиція досить слабка і перебуває в глибокій кризі, з якої поки що не здатна видряпатися. Тому вся її діяльність зводиться в основному до революційного галасу, що нинішня влада довго не протримається і люди самі дуже швидко вийдуть на вулиці, і тому подібне. Опозиціонери і надалі продовжують годувати людей псевдообіцянками, в які уже й самі давно не вірять.

Опозиція ніби забула, що більшість сьогоднішніх її лідерів донедавна обіймали найвищі державні пости, і тоді вони зовсім не прислухалися до нужд народу, а кидали йому об’їдки з панського столу, продовжували годувати обіцянками та гризлися між собою за переділ “прихватизованої” власності. Пора вже їм нарешті зрозуміти власні прорахунки і почати цивілізований діалог з українською нацією, без політичної бутафорії.

У нашій державі насамперед вже давно чекають вирішення питання соціальної справедливості та гідних умов життя, а вже після них людей турбують  заходи з боротьби проти корупції та демократичні свободи. Тому опозиції необхідно працювати саме в цьому напрямку. Але спочатку її лідери повинні визнати власні помилки, публічно проаналізувати причини їх виникнення, запропонувати механізми їх усунення та недопущення в майбутньому.

А донести свої програми та ідеї до людей опозиціонери  зможуть тільки через власні засоби інформації, яких в них поки що немає. Напевно, замість відпочинку на фешенебельних курортах, організації передвиборних недешевих концертів, друкування нікому не потрібної багатотонної передвиборної агітаційної макулатури слід створювати власні телевізійні канали, радіостанції, газети, журнали. Опозиційні засоби масової інформації мають стати рупором системної, постійної і адекватної критики прорахунків влади.

Критика повинна бути зрозумілою, послідовною, переконливо аргументованою, без злорадства, галасливої демагогії, фальсифікованих оцінок, підтасованих фактів та інших політичних трюків. Залучення до цього процесу талановитої, політично незаангажованої молоді з новими неординарними ідеями допоможе вирішити проблеми та конфлікти.

Цей шлях дасть можливість уникати неповаги, взаємозвинувачень, нетерпимості, брутальності та агресії, які найчастіше виникають через відсутність нових ідей для вирішення назрілих проблем.

Варто не тільки постійно вказувати владі на її помилки і недоліки, а й пропонувати  шляхи їх виправлення. Таким чином опозиція зможе надіятись на підтримку українців, а влада тоді буде  змушена прислухатися до її думки.

Євген ПРІНЬ.