Половинками не народжуються, а стають

Філософ підкинув на долоні яблуко і замислено промовив:

– Люди вважають, що їхні душі схожі на яблука.

– Тобто? – зацікавлено запитав учень.

– Точніше, на половинки, – виправився філософ. – Дивись…

Він акуратно розрізав плід навпіл і поклав на стіл.

– Є така легенда (та ти, мабуть, і сам знаєш), ніби для кожної людини існує ідеальна пара. Начебто Бог, перш ніж посилати душі в світ, розсікає на чоловічу й жіночу половинки. Як яблуко. От і блукають ці половинки світом, шукають одна одну. І якщо знайдуть, тоді створюють щасливу сім’ю, у якій панує цілковита гармонія.

– Чудова легенда, – погодився учень.

– Чудова, але позбавлена сенсу, – знизав плечима філософ. – Сам подумай, яка ймовірність такої зустрічі? Знаєш, скільки у світі людей?

– Багато.

– Саме так, багато. Крім того… Ну, знайдуть вони один одного, а що далі? Думаєш, з’єднаються, вийде ціле яблуко, і заживуть собі в мирі та злагоді?

– Мабуть. А хіба не так? – здивувався учень.

– Ні, не так.

Учитель взяв у кожну руку по половинці яблука.

– Ось, уяви, що це дві новостворені душі, які прийшли у світ. А він, сам знаєш, який і як поводиться із людськими душами.

І учитель відкусив шматок від однієї половинки.

– Світ, – продовжував він, ласуючи яблуком, – нестабільний. І жорстокий. Він перемелює усе. Тим чи іншим способом відрізає по шматочку або відкушує чи розтирає у пюре.

Він надкусив іншу половинку і на деякий час замовк, пережовуючи.

Учень чемно зачекав, поки учитель проковтне.

– Ну, от, – продовжив наставник, – вони зустрічаються!

Він склав докупки половинки, які надкусив.

– І що, вийшло одне ціле?

– Hі, – мусив погодитися учень.

– А поглянь сюди, – провадив далі наставник і взяв ще два яблука. – Розрізаємо кожне навпіл, складаємо навмання дві половинки від різних яблук – і що бачимо?

– Вони зовсім не підходять один одному, – проказав учень, не розуміючи, на що натякає учитель.

– Певно, що так. Але дивися далі.

Він склав дві половинки разом, відкусив декілька разів і простягнув те, що вийшло, учневі.

– А тепер?

– Ну, вони вже краще підходять одна одній, особливо там, де ти вкусив половинки разом. Значно краще, ніж ті перші половинки одного яблука.

– Так, – погодився філософ, а все тому, що я кусав їх разом, а не поодинці.

Люди, які люблять один одного, стають одним цілим: разом радіють життю і разом приймають удари долі, вчаться розуміти з півслова, підтримувати і підштовхувати до досягнення успіхів. А з часом деякі пари навіть переймають звички іншого, його риси характеру і гармонійно доповнюють один одного… Отже, другою половинкою не народжуються, а стають. І це –  клопітка праця.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*