Понад три роки триває розгляд резонансної кримінальної справи на Луганщині, у якій фігурує уродженець Тернополя – юнак-сирота Андрій Б. У середині жовтня Артемівський райсуд Луганської області засудив його та ще одного солдата з Київщини до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Обох визнали винними у незаконному проникненні у житло та у навмисному вбивстві двох жінок.
Трагічна подія сталася ще у червні 2015-го. Обоє солдатів служили у с. Луганське – на передовій. Андрія призвали за мобілізацією у березні того ж року і майже відразу кинули у пекло війни.
Житель Київщини був більш досвідченим – служив майже рік. Про нього колеги на суді говорили: це той, з ким ідуть у розвідку. Та й про тернопільського солдата, якого хоч і знали менше, відгукувалися дуже добре: спокійний юнак.
Як таке могло статися, що вони опинилися на лаві підсудних й, до того ж, за такими тяжкими звинуваченнями?
Фабула злочину, описана в обвинувальному акті, страхітлива за своєю суттю. Двоє солдатів подалися на подвір’я цивільних жителів – хворої 77-річної бабусі та її 45-річної дочки – із гранатою та кулеметом. Начебто у вечірніх сутінках одному із військовослужбовців вчулися якісь голоси, також промайнула тінь постаті. Ангар, у якому були дислоковані бійці, межував з тим подвір’ям.
У хаті світилося, однак на стукіт у двері їм не відмикали. Тоді вони, вирвавши москітну сітку на вікні, пробралися до середини. Двох жінок вклали на долівку, оглядали будинок. Потім один за другим тихо пролунали постріли (зброя була чи то з глушником, чи то з полум’ягасником – слідство цього достеменно не встановило). Постріли у голови не залишали шансів на життя…
Бійці повернулися в ангар. Один залив маслом зброю, інший читав в телефоні книгу. Про криваву подію нікому не повідомили.
Наступного дня, дізнавшись про розстріл двох жінок, п’ятдесят місцевих жителів прийшли на блокпост. «Це ви убили!» – обурливо вигукували вони до українських бійців.
Розслідування цього злочину вели усіма можливими ресурсами – окрім поліції, прокуратури, залучалася розвідка, інші підрозділи. Перевіряли усіх, прострілювали зброю кожного.
Тим часом, солдат з Київщини поїхав додому у відпуску. Його відпустили на день-два раніше від запланованого, бо у лікарню потрапила вагітна дружина.
Через два дні на Білоцерківщину вирушила службова машина з Луганщини – встановили, що саме зі зброї цього бійця велися постріли по жінках. У селі не тямилися: що ж там, на передовій, коїться, якщо їхнього земляка – зразкового за моральними якостями молодого чоловіка, архітектора за фахом «взяли» за убивства?..
Як велося досудове розслідування, можна лише здогадуватися. Згодом адвокати звернулися із заявами про незаконні методи, застосовані до підзахисних. Було навіть заведене кримінальне провадження, однак його закрили – за відсутністю складу злочину.
Обоє солдатів перебували під вартою. На слідчих експериментах вони начебто і визнавали, що були у тому будинку, але жоден з них не сказав, що стріляв саме він.
Згодом справу скерували до суду. Під час судового розслідування багато чого з процесуальних документів було визнано неналежними доказами. Оскільки будь-які сумніви трактуються на користь обвинуваченого, суд констатував: прокуратура не надала належних доказів обвинувачення в умисному вбивстві, і за цією статтею солдатів виправдали. Щоправда, їх засудили за незаконне проникнення у житло. В апеляційній інстанції цей вирок скасували і справу скерували в Артемівський райсуд на новий розгляд. І ось у середині жовтня прозвучав вирок: по п’ятнадцять років ув’язнення обом звинуваченим.
Видається, що цей вирок – проміжний етап у затяжному розслідуванні. Очевидно, що будуть апеляційні скарги від засуджених, які на суді не визнавали вини у повному обсязі, а також, керуючись Конституцією, відмовилися давати показання. Тим більше, що обгрунтування вини, як це подано у вироку, викликає сумнів навіть у людей, які не мають юридичної освіти. Насамперед, впадає у вічі відсутність мотиву. Написано, що солдати запідозрили жінок у сепаратизмі. Це, звісно, надуманий мотив, який суперечить показам численних свідків – жителів с. Луганське. Вони стверджували, що жінки жодного стосунку до сепаратистів не мали. Й ніколи у селі не виникало жодних конфліктів з українськими бійцями. Останні бували часто – робили обхід, перевіряли документи або ж просто набирали у колодязях воду. Луганське межувало із населеними пунктами, які були під контролем бойовиків. Тож загроза діяльності диверсійних груп була цілком реальною.
До речі, бійці, які служили із підсудними, на суді стверджували, що убивство жінок може бути справою диверсантів.
Як би там не було, так і не з’ясовано, хто стріляв у жінок. Припущенням, а не доказами «поза усяким сумнівом» виглядає посилання суду на висновки поліграфа. Ось яке обгрунтування подає суд: «Сили доказів результати використання комп’ютерного поліграфа набувають тільки у рамках призначеної судової експертизи. Кримінальний процесуальний кодекс детально регламентує тільки проведення обов’язкових експертиз, у той час як факультативні експертизи можуть бути призначені на розсуд суду. Призначена в рамках кримінального, цивільного та інших видів судочинства така факультативна експертиза називається, як правило, «судовою психофізіологічною експертизою з використанням поліграфа».
Отож поліграф вказав, що, ймовірно, постріли здійснив тернопільський солдат, а білоцерківський – не бажав такого розвитку подій і взагалі не причетний.
Попри такі висновки, обох солдатів визнали винними за однаковим обсягом звинувачень.
Отож, видається, є усі підстави для скасування вироку.
Ольга КУШНЕРИК
Leave a Reply