Поліцейський. Це звучить… по-російськи

В Україні слова «закон» і «закономірність» ледь не протилежні за значенням. Чому? Бо у нас існує закономірність не дотримуватися… законів. У минулому номері я вже писав, що в окремих містах нашої держави забороняють… говорити українською.

У зв’язку з цим спостережливі люди звернули увагу на ще одну закономірність: чим більше наші лідери заявляють про необхідність захисту української мови, тим менше вона звучить на радіо й телебаченні. Знаєте, скільки українських пісень транслюють найпопулярніші FM-радіо? Аж 5 на кожну сотню. Зате російських – кожна друга. Вражає, правда? І плювати вони хотіли на закон, який зобов’язує, щоб українських в ефірі було не менше 35%.

Не краща ситуація на телебаченні. Навіть ті програми, які раніше були двомовними, стали виключно російськомовними. Більше того, на наших каналах якесь засилля фахівців і ведучих із Білорусі. Наші гірші? Ні, вони – україномовні. Мабуть, якщо власників і продюсерів українських телеканалів запитати, навіщо їм російськомовні білоруси, вони дадуть патріотичну відповідь: «Але ж не москалі».

Щоб остаточно проілюструвати «силу»  українського слова в Україні, наведу ще одну цифру: україномовних газет і журналів у нашій державі менше 30%. Пророчим був Тарас Шевченко, коли писав: «А братія мовчить собі, витріщивши очі».

Доходить до абсурду: тих, хто служить в українській поліції назвали на російський лад поліцейськими. Не поліціянтами, хоча це більше польський варіант, а поліцейськими. А чому не використати українське слово «поліцай». Бо в нього репутація погана? Бачите, поліцаями називали тих, хто прислуговував німцям у роки війни. Ну, то й що? Треба переписувати словник. Може, краще ділом довести, що не слово псує людей, а люди – слово.

У європейських країнах свої словники комусь на догоду не переписують. А ми?

А хто ми? Якого роду, племені?

 

Михайло ЛИСЕВИЧ

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*