Пацифікація на Підгаєччині

Багато трагічних сторінок довелося перегорнути нашому народу в його історії. Одна з них – так звана «пацифікація» (від лат. рacificatio – умиротворення, замирення, успокоєння) – офіційна назва масових репресій щодо українського населення Галичини, проведених урядом Польщі майже 90 років тому – у вересні-листопаді 1930 року. Найближчою метою її проведення було «умиротворення» Галичини, послаблення українських політичних сил та їх неприхильного становища щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому таборові на парламентських виборах у листопаді. Ширші плани передбачали придушення політичної опозиції в державі та встановлення в краї авторитарного режиму.

Для проведення каральних акцій в зоні найвищої громадсько-політичної активності населення, тобто по лінії Львів-Тернопіль уряд використав спеціальні відділи поліції (17 рот загальною чисельністю понад тисячу осіб) і війська (10 ескадронів кавалерії), а також місцеві (повітові та волосні) поліційні підрозділи.

В ході «умиротворювальної» операції застосовано протиправний принцип збірної відповідальності (пізніше його застосовували фашисти під час війни). Спеціальні поліційні та військові відділи проводили численні ревізії в приватних будинках, у приміщеннях українських культурно-освітніх і фінансово-економічних установ, що супроводжувались зриванням підлоги, нищенням меблів та продуктів харчування. Звичайним явищем стали фізичні розправи і знущання над місцевими українськими селянами, учителями, священиками. Під час «пацифікації» в багатьох місцевостях було проведено ліквідацію українських суспільних організацій та установ – осередків української молодіжної організації «Пласт», фізкультурно-спортивних товариств «Луг» і «Сокіл», філій «Просвіти», кооперативів. Значна кількість відділень цих організацій під тиском властей були змушені оголосити про свій саморозпуск. В цей період розпочалось планомірне згортання українського шкільництва.

Складовою частиною акції були погромницькі дії супроти українців місцевих станиць поліції та польських шовіністичних угрупувань, зокрема молодіжної організації «Стшельць», бойовики якої чинили напади на українські кооперативи, філії «Просвіти», школи, співпрацювали з поліцією в переслідуванні активістів українського суспільно-політичного життя.

Ще до Першої світової війни Підгаєччину вважали  найбільш свідомим повітом у Східній Галичині. В міжвоєнні роки ріст суспільно-громадського життя, жвава діяльність культурно-освітніх організацій вважалися  серйозною загрозою для польської окупаційної влади. Тому як у місто, так і в села повіту були прислані відділи і частини 9-го полку уланів з Теребовлі для проведення «пацифікації». В історико-мемуарному збірнику «Підгаєцька земля» зазначається, що більшою чи меншою мірою її було проведено в таких селах нинішнього Підгаєцького району: Боків, Вербів, Голгоча, Заставче, Лиса, Марцелівка (нині – хутір біля Підгаєць), Мозолівка, Мужилів, Новосілка Носів, Середнє, Сільце, Старе Місто, Теляче (нині – Мирне), Шумляни. Тут було зруйновано читальні «Просвіти», кооперативні крамниці, молочарні та інші суспільні надбання. Постраждали 165 осіб.

В Завалові погромлено будинки Кифора М., Суканця А., Білецького В., Побурка М., Душника М., Батика С., Соболяка М., Сіврука І., Банаха М., а також був розгромлений магазин «Просвіти». Голову «Просвіти» Кубая Д.П. побили і посадили в тюрму. Після кількох днів пацифікації не вдалося припинити селянського руху. Знову загорілись скирти на полях села Завалова, а також інших сіл повіту. Ще з більшою силою взялися осадники за погроми селянських дворів. Тоді дідич Завалова А. Рачинський звернувся з проханням припинити пацифікацію на його території, тому що йому було нанесено великі збитки.

Для захисту свого майна поміщику необхідно було тримати власну варту. Свідченням того є «Karta na Bron», видана поміщику Рачинському з Завалова 11 липня 1930 року з дозволом для придбання зброї. У ній йдеться про дозвіл на 5 карабінів військових мексиканських, 200 набоїв до карабінів мексиканських, 2 револьвери російські «Nahan», 1 браунінг, 1 трузифер, 3 дубельтівки, 1 флоберт і 3 дубельтівки для гайових.

За часів польського панування в Завалові було розміщено постерунок (відділ) поліції, який стежив за дотриманням порядку і займався придушенням заворушень. Нами виявлено переписку Підгаєцької команди поліції з Тернопільською командою щодо укладення договору найму приміщення для постерунка поліції в Завалові, а також контракт найму. Тут йдеться про найм будинку для розміщення постерунку і проживання коменданта. Розглядалися будинок Крамарчука і Басюка. В результаті, враховуючи вигідніші умови, було укладено контракт з Басюк Вандою 8 вересня 1932 року. Термін дії контракту з 1 листопада 1932 року по 1 листопада 1936 року. Наймодавець зобов’язувався здійснити ремонт приміщення. Оплата за оренду стпновила 150 злотих за квартал.

Про Яблунівку у згаданому збірнику, та й в інших джерелах не згадується. Можливо тому, що перша хвиля пацифікації (вересень-листопад 1930 року) село не зачепила, регулярні військові формування її тут не проводили. Але нині покійний І.С. Тесарівський відшукав у Львівському архіві (Папка товариства «Просвіти», 1929-1931, № 348/6133)  Зажаленя (скаргу) членів сільської читальні «Просвіти» на неправові дії польської влади щодо товариства. Нижче подаємо її зміст (тодішній правопис в основному збережений).

«Зажаленя.

Зажалується читальня «Просвіти» в Яблонівці, що дня 10.ХІІ. 30 р. вечером о годині 6-тій приїхало трьох постерункових з стшельцом з постерунку з Завалова і скликали місцевих стшельців зійтися до громадської канцелярії. Тоді розійшлися по селі з стшельцями хата від хати і зганяли всіх мужчин до громадської канцелярії. Зігнали около 30 господарів. То було вночі з 10.ХІІ на 11.ХІІ 30 р. В годині 8-ій прибув сам комендант постерунку і подивився, що людей ще було замало і сказав до постерункового по-польськи: «Idzi chalupa od chalupy … i chlopa za morde przyprowadzie go tu». В ті хвили сказав до заступника війта п. Побурка Миколи, щоби ішов з постерунковим зганяти хлопів до громадської канцелярії. І вони пішли разом з постерунковим п. Жабським, котрий найбільше брав участь в тім згониску і в бійці.

Коло години 9-ої вже назганяли людей досить. То були члени і не члени [«Просвіти»]. Кого тільки зловили, то як пса гнали наперед себе до громадської канцелярії. Тоді, як вже були всі люди в канцелярії, то зараз комендант поставив при дверях одного постерункового і сказав до него: «Вважай, як би ктурій не уцєк  з гайдамакув». В тій же хвилі став коло стола і сказав кликати секретаря «Сокола» або секретаря читальні «Просвіти». Зараз силоміць притягнув до стола секретаря «Сокола», щоби писав, а сам комендант став диктувати: «До Світлого Староства, що на нинішніх загальних зборах ухвалено розв’язати читальню «Просвіти» в Яблонівці». Але сего ніхто не ухвалював – тільки сам комендант постерунку. Писар не хотів писати, зрікався, то комендант до него крикнув: «Пиши, хлопе, бо як ти дам в пику, то ти секретар з носа вискочить…»

На коли скінчив, тоді покликав голову читальні під грозою бійки. П. голова Ясінський Михайло не хотів підписувати, відкликався на Виділ: як Виділ зізволить йому підписати, то він підпише. Тоді крикнув на ціле горло комендант: «Пиши, хлопе, бо як ти впишу, то ти ніхто не позбирає. Я нині урядую. Пиши, бо як ти дам Україну будувати, то ті зараз шляк трафить» і шарпнув його. І голова під загрозою  зараз намус  підписав.

Тоді натрафив на радного громади п. Гливу Стефана, котрого так само силував до підпису, а він зрікався, що навіть не є членом читальні. То комендант викинув його, а постерунковий штурханцями вигнав до сіней а там казав дати поста до него, щоби не втік. І так далі примушував. А Побурко Лев, котрий не вмів підписатись, то зробив трохи завеликий хрест на тім протоколі. То комендант єго  наложив штурханцями аж до моста на гостинці, а на мості так го збив, що той ледве підвівся…

Старих, котрих комендант присилював підписати, то їх випустив до дому, але післав до сіней одного постерункового і коли відходячий  казав «на добраніч», то комендант подавав гасло до стшельців, котрі були позасідали за двері, і ті тяжко і безпощадно били палицями і буками каждого.

На останку їхав гостинцем попри канцелярію Хрущ Стефан, котрий віз тютюн до Манастириськ, то вийшов постерунковий з стшельцем, вдарив по лици  і той мусів зіставити коні з возом на дорозі, а його забрали до канцелярії і так били всі постерункові, що ледве вийшов з канцелярії. Рокецький Стефан, господар замість голови читальні «Просвіти», дістав буком по руці, то цілий тиждень носив руку з перев’язкою на шиї. Михайло Білецький дістав по голові палицею в сінях канцелярії. Гева Михайло – по голові, аж спухла була. І так виглядало розв’язання «Просвіти», що в сінях канцелярії постерункові кольбами, а стшельці буками били. І так виглядали їхні загальні збори.

На то подаєм свідків, котрі можуть зізнати під присягою:

Тесарівський Стефан, Білецький Михайло, Рохман Микола, Фуч Никола, Шкіра Роман, Клюба Олекса, Гайдукевич Дмитро, Хрущ Стефан, Рокицький Стефан, Ясінський Михайло, Гева Михайло, Репецький Никола, Побурко Левко, Глива Стефан.

Читальня «Просвіти» в Яблонівці. Дня 12.ІІ 1931 р.

Ясінський Михайло, голова».

До речі, за словами старожилів села, Ясінський Михайло був одним із тих, хто невдовзі після пацифікації помер.

Володимир ЧИСТУХ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*