Панове, відкриймо свої обличчя народу

або Хто під балаклавами: правоохоронці чи… кати?

 

Люди у балаклавах, у польовій формі, без розпізнавальних знаків, у повному озброєнні вдираються у торгові, оздоровчі центри, підприємницькі офіси, за чиєюсь командою щось там шукають, когось виводять, когось наздоганяють. Погоні стали буденною справою…

Тим часом у збройних силах України один за одним зриваються величезні склади з боєприпасами, у дворах і на вулицях – гранати, авто, стріляють у людей. Всі ці провокаційно-терористичні події можна спостерігати щоденно. Повідомлення ж про розкриття злочинів – рідкість.

Якщо  когось і впіймали, то потім випустили. Хто ж наведе порядок у державі? Куди звертатися за правдою, у кого її шукати?

Раніше казали: «Моя міліція мене береже». Правоохоронець тоді мав бути взірцем у всьому. Так, з міліціонерів вимагали. Траплялися зрідка підкупи, хабарництво, правопорушення, але «лінія партії» була незламною – усе для народу, все на зміцнення державних устоїв. У масках були тільки грабіжники, бо боялися бути впізнаними.

А як нині? Кремезні хлопці брутально вдираються у приміщення і, не слухаючи зойки переляканих жінок і чоловіків, виконують свої чи, точніше, поставлені перед ними завдання. Виконавці, як правило, роблять свою роботу у темних балаклавах (масках). Шукаючи злочинців, заховані цінності чи документи новітні копи сумлінно перевертають все до дна без хвилювань, що доведеться відповідати, якщо щось відбудеться не за закономТому нерідко чуємо: «Поодягали маски – від кого ховаються: від бандитів, від своїх, чи від народу? Хіба держава має когось боятися?»

Хочеться пригадати середньовіччя –  у масці був лише… кат. Перші згадки про ката зустрічаються в документах XIII століття. Проте монополію на виконання вироків катом встановлено тільки з XVI століття, до цього вирок могли виконувати будь-які інші люди.

Владі, мабуть, вигідно, щоб виконавці були у масках. Вже потім, після виконання злочинних наказів,  важче знайти винних. Дивитися з відкритим обличчям в очі правопорушника складно, але правильно.

В наших умовах люди у спецформі та у балаклавах перебувають на державному утриманні за наш кошт.  Кат теж отримував платню. У деяких випадках катам, як і іншим службовцям, теж оплачували форму: іноді це була загальна уніформа міських службовців, іноді – особливий одяг, що наголошував на значенні ката. Велика частина інструментів (диба, інші пристосування) належали місту.

Зазвичай посаду ката або успадковували, або займали під загрозою кримінального переслідування: існувала практика що засуджений міг отримати амністію, якщо погодився стати катом. Він  здійснював нагляд за міськими повіями, звичайно, збираючи з них фіксовану плату (нині поліція теж здійснює контроль за цією специфічною сферою діяльності та за наркоманією). Іноді кат відповідав за чищення суспільних убиралень. Йому випадало виконувати й роботу шкуродера, тобто, займатися виловом бродячих собак,  видаляти з міста трупи тварин. Відомо, наприклад, що у Львові кат займався вивезенням міського сміття, отже, працював ще й сміттярем.

Репутація катів як хороших лікарів була загальновідома. Так, Катерина II згадувала, що в молодості данцігський кат лікував їй хребет (виконував роботу мануального терапевта).

Хто ж під балаклавами: правоохоронці чи кати? В якості кого і з якою метою використовують хлопців у балаклавах, котрі мають благородне призначення  забезпечити торжество справедливості й закону, в реалізації дрібних корисливих амбіцій? Хто є режисером перетворення небезпечної, але благородної професії захисника права в артистичні маски-шоу на замовлення.

Хочу звернутися до громадськості: панове,  балаклави – це не маски ката, це засіб від холоду, вітру, морозу! Давайте разом із народом, з відкритими обличчями протистояти злочинності, словоблудству, хабарництву тощо.

Богдан Андрушків,

член Національної спілки письменників України,

доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри

менеджменту інноваційної діяльності

та підприємництва ТНТУ

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*