Пам’ять роду та родоводу

«Хочу спонукати сьогоднішнє молоде покоління до роздумів над долею рідного краю, його трагічним минулим. Щоб нові покоління, які живуть і житимуть у незалежній Україні, не дозволили більше нікому зробити з нашої Батьківщини розмінну карту, не дали б Україну на глум будь-яких політичних амбіцій та імперських зазіхань». Такими словами звертається до читача у вступному слові до книги «Життя і долі» її автор, член Національної спілки журналістів України Іван Дуфенюк. Книга вийшла у видавництві ТОВ «Терно-граф».
У своєму історико-публіцистичному нарисі  Іван Васильович Дуфенюк на багатющому історичному матеріалі, свідченнях людей та власних спогадах показав минуле і сьогодення окремих населених пунктів Козівського району, де проживає з раннього дитинства. Велика частина життя автора пройшла серед переселених з Польщі родин, з багатьма його пов’язують дружні стосунки. Трагічна доля депортованих зі своїх етнічних земель українців, їх оповіді і спогади послужили для Івана Дуфенюка, як він зазначає, особистим мотивом висвітлити життєпис їх родин. Тим більше, що у Західній Україні подібна доля спіткала тисячі сімей, яких більшовицька влада таким самим способом позбавила рідних домівок, розселивши в Сибір, Магадан та інші віддалені місця колишнього Союзу.
Вражає, наскільки повно і вичерпно, на прикладі лише кількох населених пунктів одного району, окремих родин висвітлено складні процеси, що мали місце в історії всієї України. У кожному селі чи місті нашого краю знайдуться тисячі людей, долі яких склалися подібно до описаних у книзі.
Розповідь виходить далеко за рамки окресленої автором теми, можливо, саме тому вона стає цікавою для великого загалу читачів. Тут є розповіді про села Олесине, Будилів, Теофіпілка, райцентр Козова, з якими пов’язані певні сторінки біографії Івана Дуфенюка. Надзвичайно цікаво подано розповідь про село Вікторівку, де протягом 1945-1946 років поселилося 66 родин, вихідців з Лемківщини. Розділ «Сльози споминів» — чи не найдраматичніша частина нарису. Кожен спогад, вміщений у цьому розділі, — то окрема повість окремої сім’ї, схожа на інші, водночас зі своєю власною  історією. Надзвичайно цікаво розповідає про життя русинів-українців Закерзоння під час війни, евакуації і післявоєнні роки один з найвідоміших лемків, доцент Прикарпатського медичного університету Степан Криницький. Не менш цікаво читати спогади інших переселенців, їх нащадків. Розповіді доповнюються унікальними фотографіями, коментарями автора. Із наведених таблиць можна дізнатися про кількість виселених сімей із кожного повіту Польщі та розселення їх в УРСР. Цікаво, що Тернопільщина прийняла більш як 41 тисячу родин — половину із розселених у шести західних областях і майже стільки, як у всіх східних разом.
Життєстверджуючі мотиви в книзі — це розповіді про наступні покоління нащадків переселенців, які творили і творять новітню історію України, збагачують її культуру і традиції.
Як з роками змінювалося життя краю, його економіка — показано на основі багатого фактажу, з використанням фотоілюстрацій. Відображено і роки становлення сільськогосподарського та промислового виробництва, і перебудові часи, і складний період реформування аграрної галузі. І всюди на першому місці — люди, їх характери і долі. В цьому – одна з основних характерних особливостей і головна художня цінність цього історико-публіцистичного нарису.
«Це видання — творіння не одного дня й року, — зазначає у передмові член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України Василь Савчук. — Хто перечитає книгу, зрозуміє це і, віриться, кожен хай подумки складе йому якнайщирішу, від усього серця подяку за цей неоцінимий труд. Кожен також складе глибокий поклін усім, хто своїми споминами долучився до творення цього видання — справжнього писемного пам’ятника історії свого роду й родоводу, своєрідної естафети національного духу».

Ярослав СИРИВКО