Повідомити новину

Поширити:

Днями я поспілкувалася з відомим на Тернопільщині громадським діячем Олександром Варакутою, якого нині, як військову та не байдужу людину, дуже хвилює ситуація у державі. Наша розмова відразу  розпочалося з найактуальнішого питання.
– Чому нині маємо те, що маємо?
– Якось, спілкуючись з Любомиром Гузаром,  я запитав його, у чому ж причина постійних  бід України.  І почув відповідь: «Бог дає нам можливості, але, на жаль, цими можливостями ми не скористалися. А для цього, щоб ними скористатися, владі  треба бути цілісними політиками, бути владою,  яка думає, говорить і діє однаково”. Тобто, не придумувати схеми, як красивіше надурити народ, а займатися державним будівництвом, як добрий господар своєї родини.
– Олександре Павловичу,  ви – військовий, що нині має дуже чітку позицію щодо останніх подій в Україні. Розкажіть, звідки родом ваш військовий дух?
– Прізвище Варакута  можна читати, як  «Вартовий кута». Це – козацьке прізвище. Але це не той козак, у якого хата скраю і  він нічого не знає. Це той козак, який першим в бій вступає та попереджає про небезпеку. Мої батьки родом з Дніпропетровської області. А народився я на Луганщині, в смт Сиротино, куди родина переїхала піднімати Донбас після ІІ світової війни. Мама працювала медсестрою, батько – вчителем, пізніше директором школи. Люди спільними зусиллями відбудовували зруйноване війною та виводили цю місцевість на добрі показники. І нині боляче дивитися, як все втрачається, все нищиться.
Власне цей козацький дух і наштовхнув на думку об’єднання небайдужих громадян в єдину мілітарну спільноту. Українське козацтво, ветерани Збройних сил України, війни в Афганістані, ветерани спеціальних підрозділів, учасники ліквідації катастрофи на Чорнобильській АЕС та багато інших  об’єдналися для захисту мирних акцій протесу в листопаді-грудні 2013 року і  пізніше трансформувалися в «Самооборону Майдану». А  ще пізніше зі зброєю в руках пішли на захист Донбасу в складі добровольчих батальйонів та у підрозділах Збройних сил України.
– На що ви спільно спрямували зусилля?
– На такі важливі напрямки роботи, як пропаганда служби за контрактом у Збройних силах України, у Національній гвардії, інших силових структурах, національно-патріотичне виховання підростаючого покоління українців, організацію вишкольних заходів із підрозділами територіальної оборони області.  До речі, цього року в Чортківському районі було проведено перші такі масштабні тактичні навчання вже сформованих підрозділів територіальної оборони області, в яких брали участь і представники наших громадських організацій.
– Знаю, що найбільше ви себе асоціюєте з нацгвардійцями.
– У 1991 році після ГКЧП Спілка офіцерів України спільно з депутатами обласної ради першого демократичного скликання ініціювала створення Національної гвардії України, де я і відслужив до 2001 року у ранзі командира в/ч 1441 Національної гвардії України м.Тернополя.
Після розформування Національної  гвардії у 2001 р. працював у відділі швидкого реагування МНС в області.   Загалом  прослужив 32 роки і вийшов у запас у 2001 р. у військовому званні полковника Національної гвардії.
А у 2014 році разом з однодумцями ми підготували законопроект про відродження Національної гвардії. Правда, не зовсім з тими функціями, які надала їм Верховна Рада України  цього скликання.
– Ви нині очолює обласну організацію «Спілки офіцерів України». Які плани щодо діяльності?
– Ця організація на рівні України діє з 1991 року і нині об’єднує понад 5 тисяч не лише офіцерів, а й рядових, сержантів, військовослужбовців за контрактом, що поділяють кодекс честі спілки офіцерів України. Робиться чимало, планів також маємо багато. Але усякі плани у військових – то таємниця, а офіцерська робота – знак честі та хвали від держави.
Також я викладаю на кафедрі здоров’я людини, фізичної реабілітації та безпеки життєдіяльності у Тернопільському Національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, де організовую низку заходів на військово-патріотичну тематику. Крім цього,  наш університет уклав угоду з військовою академією імені Петра Сагайдачного, що у Львові,  і  студенти з другого курсу мають можливість паралельно навчатися за програмою підготовки офіцерів запасу та після закінчення отримати первинне офіцерське звання «молодший лейтенант», а у майбутньому  проходити службу у   Збройних силах України, Національній гвардії, Службі безпеки,  інших силових структурах.
 – Певно, чимало  членів  обласної  організації “Спілки офіцерів  України” несли, або нині несуть службу в АТО?
– Ще задовго до нинішнього військового конфлікту члени Спілки офіцерів України зверталися з застереженнями до високопосадовців щодо  системного руйнування сектору безпеки та оборони. Це було ще у 2011 р., коли у комітеті Верховної Ради  з питань безпеки та оборони Спілка офіцерів України звернула увагу на те, що весь силовий блок очолили етнічні росіяни. Але тоді нас не хотіли чути. Це  призвело до  втрати Криму та війни на Донбасі.
Також з перших днів революції Гідності ми з однодумцями, з членами Спілки офіцерів та асоціації ветеранів,  були  на Майдані, разом з іншими громадськими організаціями ініціювали створення «Самооборони Майдану». Брали активну участь у наданні допомоги  деморалізованим, органам внутрішніх справ – у забезпеченні правопорядку, недопущення провокацій як у Києві, так і у Тернополі та в області.
Нині наші військові – кадрові офіцери та офіцери запасу, чорнобильці, афганці служать в підрозділах ЗСУ, СБУ, МВС,  працюють у військових комісаріатах, волонтерами та наставниками з підготовки до проходження військової служби.  Чимало наших офіцерів працюють і у школі допризовної підготовки.
Розмовляла Галина САВЧУК