Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ: «Відважне серце Анатолія Магаляса було віддане Україні»

 

На Тернопільщині мало хто знав, що військовик, генерал-майор, колишній заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, один із творців військової розвідки України Анатолій Юхимович Магаляс – наш земляк. Він народився 30 березня 1945 року в смт Гусятин.

На жаль, його ім’я не згадане в «Тернопільському енциклопедичному словнику», і лише після смерті видатного земляка 11 травня 2018 року ми дізналися, що він – уродженець нашого краю. Тож телефонуємо голові Спілки офіцерів України, колишньому начальнику Головного управління розвідки Міноборони, генерал-лейтенанту Олександру Скіпальському.

Олександр Олександрович ще був під враженням від похорону Анатолія Юхимовича. Тож лише почув прізвище Магаляс, як одразу й розпочав.

– Дуже шкода, дуже, відійшов у вічність справжній офіцер, патріот України. Це був надійний генерал, який завжди сповідував проукраїнські цінності.

– Що стало причиною смерті? Можливо, Анатолій Юхимович хворів?

– Та ні, Анатолій був спортсменом, займався бігом, взимку купався… Кажуть, серцевий напад. Поховали його з усіма військовими почестями. Було багато його вихованців, які прийшли віддати останню шану своєму вчителю. Саме так його називали молодші офіцери. Чисельною була делегація від «Об‘єднання ветеранів розвідки України», де він був членом керівних органів.

– Як ви познайомилися з Анатолієм Магалясом?

– Коли у 1992 році я очолив Головне управління розвідки Міноборони, його порекомендували мені колеги зі Спілки офіцерів України. На той час Анатолій Магаляс працював командиром Львівського розвідцентру. Про нього я знав і раніше, адже він – один із перших офіцерів, який прийняв присягу на вірність України і постійно стояв на сторожі українських інтересів. Коли ближче з ним поспілкувався, то зрозумів, що у виборі не помилився. Анатолій усе життя присвятив розвідці і приклав значні зусилля для створення агентурної компоненти воєнної розвідки України. Як професіонал, він активізував розвідувальну роботу на російському напрямку. Так з ним пліч-о-пліч працювали до 1997 року.

– Яким він був, наш земляк?

– Це був підготовлений професіонал, його наполегливість дуже цінували в нашій команді, він мав аналітичний склад мислення, особливо вміло підбирав людей на оперативну роботу. На майбутніх професіоналів-розвідників у нього було справжнє чуття. До речі, за часів мого керівництва він заслужено отримав і звання генерал-майора.

– Чи згадував він про свою «малу батьківщину» – про Гусятинщину?

– Дуже часто. Він мав добрий голос, любив співати українські народні пісні. Коли друзі запитували його, звідки знає так багато пісень, відповідав: «Я ж родом з Тернопільщини». Анатолій Юхимович завжди піклувався про своїх земляків, багато допомагав уродженцю Лановеччини, підполковнику, Герою Радянського Союзу, першому командиру 1-го окремого загону спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України Ярославу Горошку.

P.S. 14 травня нашого земляка поховали на Бортничанському кладовищі в Києві. Хай земля буде йому пухом. Героям слава!

Віктор КАРПОВИЧ

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*