Нижчі Луб’янки – «Екологічне село року» в Україні

Серед мальовничих пейзажів Збаражчини розкинулися Нижчі Луб’янки, овіяні ще й козацькою славою. На виїзді з села у напрямку Збаража росте липа, під якою, за переказами, перебував Богдан Хмельницький. Звідси влітку 1649 року він керував облогою Збаразької фортеці. А наприкінці лютого 2017-го Нижчі Луб’янки стали відомими на всю Україну зі ще однієї причини.
Влітку минулого року депутат Збаразької районної ради Тарас Дячун вирішив запросити до рідного села знімальну групу проекту «Сільський ревізор». А чому б і ні? На його думку, село заслуговує бути одним із кращих в Україні. От нехай журналісти приїдуть та переконаються. А вони взяли і приїхали. Щоправда, дістатися до села їм було не просто: величезні ями на дорогах, сильний дощ і густий туман. «Сільський ревізор» трішки заблукав і через «місцевий GPS» – тутешні бабусі виявилися не надто обізнаними, вказуючи шлях до Нижчих Луб’янок. Але як тільки знімальна група, кружляючи районом, виїхала на заасфальтовану дорогу, одразу зрозуміла, що село поруч.
Люди розповідають, що колись під час виборів кандидатів у депутати переконали: краще агітувати виборців не гречкою, а асфальтом. Згодом основну трасу доробляли, оскільки приїхати подивитися на історичні пам’ятки у Збаражі були охочими й прем’єри, й президенти. Ось так село отримало гарну дорогу. Звичайно ж, центральну. А більшість вулиць вкриті щебенем. Кілька років тому сільрада закупила камінь у кар’єрі неподалік за символічну суму – 1 грн./т. І хоча зі 100 тис. грн. більшу частину коштів витратили на вивезення матеріалу, вийшло майже 2 км хорошої дороги.
То звідки ж село бере гроші? Сільський голова Василь Таращук розповів, що з кожним роком Нижчі Луб’янки стають все більш фінансово незалежними від райцентру, а бюджет тільки за минулий рік становив 1 млн. грн.
– Змінилась ієрархія адміністрування податків. Якщо раніше вони були сконцентровані переважно у державному бюджеті, то сьогодні залишаються на місцях. І при цьому підприємець бачить конкретний результат: коштом його податків будують тротуар чи дорогу. Сьогодні ж місцевим органам влади залишається лише сприяти роботі підприємців, тому що це – взаємовигідно, – розповідає сільський голова.
У селі не працюють агрохолдинги – тільки невеликі фермери та одноосібники. Всі вони по-своєму допомагають соціальному розвитку – хто вікна вставить, хто на бруківку пожертвує. В селі цікаво вибудувана система заохочення підприємців: їм усіляко сприяють, створюючи комфортні умови для ведення бізнесу, надають земельні ділянки. Це дало змогу значно підвищити надходження до бюджету, адже частка від оренди землі зросла із 12 до  50 тис. грн. на рік. Та одним із найбільших платників податків є підприємство «Данилевич», яке займається експортом продуктів переробки деревини і паливних брикетів до Голландії та Литви. На підприємстві зайняті 12  працівників, а завод звели за рік. Сільська рада згодилася віддати під забудову землю з-під старого зруйнованого корівника.
– Згодом плануємо розширювати виробництво і створювати нові робочі місця. Люди, які хочуть щось робити, діють, а ті, хто не хочуть докладати зусиль, а прагнуть лише отримувати гроші, шукають причини, – міркує директор підприємства Ігор Данилевич.
У селі функціонує ще одна деревообробна майстерня. Юрій Кошіль займається виготовленням меблів із цільної деревини вже 13 років. Розповідає, що бізнес розпочав спільно із батьком, коли викупив приміщення.
Нижчі Луб’янки справедливо можуть називатися спортивним селом району. Місцеві спортсмени привозять медалі з багатьох обласних змагань. У спортивному арсеналі села є два футбольних поля, волейбольний майданчик і спортзал. Він повністю укомплектований, і це – ініціатива місцевого спортсмена, який із кожної поїздки до Європи привозив тренажери. Всі вони не нові, але імпортні та якісні. Сільські юнаки вже більше 7 років займаються у «качалці» за символічну плату – 5 грн. у день. Ці гроші лише покривають витрати на опалення й електроенергію. Тренуватися сюди приїжджають навіть хлопці із району та ближніх сіл. «Сільський ревізор» перевірив власні сили у фітнесі, проте, з’ясувалося, до нижчелуб’янківських спортсменів йому далеко.
Та коли знімальна група розпитувала жителів Нижчих Луб’янок про село і те, що їм хотілося б покращити, майже кожен вказував на будинок культури і місцеву бібліотеку. Адже селяни беруть активну участь у різноманітних культурних заходах. Так, влаштований з нагоди 500-річчя села концерт був чи не наймасштабнішим серед багатьох районних заходів. Сільський хор часто виступає на святах. В Нижчих Луб’янках працюють дитячі й жіночі вокальні ансамблі. До речі, «Сільський ревізор» потрапив на репетицію одного з них.
– Сільрада скерувала кошти на ремонт будинку культури. Тепер у нас є нова музична апаратура, сучасні вікна та двері. Залишилося відремонтувати дах, який протікає, – зауважив директор будинку культури Володимир Жила.
Саме під цим дахом у маленькій кімнатці тісниться сільська бібліотека. Однак її розташували там тимчасово – на час ремонту просторої та більшої, в якій уже замінено вікна.
– Відвідувачів вистачає, – розповідає бібліотекарка Наталія Залуцька. – Приходять, здебільшого, за літературою сучасних авторів або ж за творами шкільної програми. Не вистачає дитячих книжечок. Ті, що є, вже зачитані до дірок. Іноді доводиться їхати до районної бібліотеки і брати нові книжки, щоб діти читали,
Село багате і на творчі талановиті особистості! «Сільський ревізор» з’ясував, що у Нижчих Луб’янках є майстриня, відома своїми роботами на весь район. У Ганни Остапчук – різноманіття вишиванок, всі – ручної роботи. Пані Ганна зізнається, що полюбляє після роботи взяти голку з ниткою і вишивати. Для неї вишивання ніколи не було засобом заробітку, це – хобі всього життя.
В іншому домі – письменниця Зіновія Кравчук. Багато років тому жінка поїхала на заробітки до Італії й так і залишилась жити там. Вона приїжджає до Нижчих Луб’янок на літо. Сумуючи за селом, де виросла, на чужині почала писати вірші і навіть видала збірку своїх творів.
– Кожен мій вірш має свою історію, багато чого пов’язано з селом. Здається, що в Нижчих Луб’янках немає жодної поганої людини. Порівняно з іншими, наш народ – волелюбний і щирий, – зауважує пані Зіновія.
До речі, незабаром вийде нова збірка поезії Зіновії Кравчук, присвячена останнім буремним подіям в Україні.
У селі зізнаються, що однією з найболючіших проблем донедавна був вивіз сміття. Та її вдалося вирішити – закупили спеціальні контейнери для сортування відходів. Спочатку, розповідає сільський голова, потрібно було обійти усі подвір’я, провести роз’яснювальну роботу. Тож тепер усі знають, що відходи потрібно розділяти: пластикові і паперові – окремо, органічні ж слід закопувати у себе на городі.
До речі,
саме введення системи сортування та захоронення сміття і зіграло вирішальну роль під час підбиття підсумків конкурсу «Село року 2016». На жаль, Нижчим Луб’янкам не дістався головний приз. 100 тис. грн. отримало село Денихівка Київської області. Ще десять українських сіл отримали по 10 тис. грн. на розвиток, ексклюзивні статуетки й унікальне звання. Нижчі Луб’янки – «Екологічне село року» в Україні.
P.S. Просимо врахувати, що хоча нагородження переможців відбулося наприкінці лютого, знімальна група «Сільського ревізора» оцінювала принади і недоліки Нижчих Луб’янок ще влітку минулого року. І ще одне. Для кожного найкращим є його рідне село. Якщо ваше – саме таке, якщо маєте чим пишатися і про що розповісти, «Сільський ревізор» готовий приїхати на Тернопілля. Варто лише зробити відповідну заявку на сайті SilskiyRevizor.com. Хто вірить і працює над досягненням мети, тому і щастить.
Тарас ВАСИЛІВ