Несподівана мандрівка потягом у форматі 3D, або Куди зникло літо?

 Болгарія у багатьох асоціюється із сонцем. Однак мені пощастило побачити цю балканську країну іншою – в обрамленні злив і пронизану теплими літніми дощами, майже як сьогодні на Тернопіллі. Тому щодня доводилось брати із собою легеньку куртку, яку дала мені похресниця Благомірка, оскільки у моїй валізі, як і годиться, були спаковані літні речі винятково для сонячної країни. До слова. В одному телевізійному репортажі місцева журналістка звернулась до глядачів із несподіваним запитанням: «Куди зникло літо? (Къде лятото изчезна?)”.
Прямуючи потягом від Шумена до Софії (а це майже 6 годин) крізь безліч гірських тунелів, була вражена бурхливими річками, які вийшли з берегів і подекуди завдали чималої шкоди, особливо тим селам, що розташовані у долині. Проте цьогоріч поля і луки тут сяють яскравими оксамитовими барвами, а не тьмяними відтінками висохлого різнотрав’я, як зазвичай. У потязі надзвичайно комфортно: через скляні двері видно все довкола. Таке відчуття, що ти перебуваєш у якомусь кінопалаці під час перегляду фільму про природу із серії «Діскавері» у форматі 3D. Іноді здавалося, що розбурхана (від великої кількості води) річка Іскир намагається бігти наввипередки із потягом. Вона то зникала у лісовій гущавині, то з’являлася біля підніжжя гори і ніби затихала… Мальовничі картинки безупинно миготіли за вікном: десь я це вже бачила, от тільки де?
Дивовижа! Але в одній місцині річка несподівано розділилася на два рукави і нагадала Дністровську рив’єру поблизу Заліщиків, в іншому – це було продовженням Карпат, а ще в іншому – вигулькнув майже Гімалайський кряж, тільки без снігових вершин. Річка Іскир (притока Дунаю) супроводжувала нас аж до Софії. А перед самісінькою столицею врапт здрібніла і щезла невідомо де. Тільки тут я зрозуміла таємничу велич і могуть Дніпра, який додає чарівливого шарму українській столиці. Київ має Дніпро, Софія має гірський масив Вітоша,  найбільша вершина його, де розташувалися чотирнадцять монастирів, – поблизу Софії,. У кожного міста є своя ні з чим незрівнянна «родзинка». Тільки мандруючи, починаєш це розуміти і ще більше цінувати своє, бо його особливість у тому, що воно – рідне.
Валентина СЕМЕНЯК
Фото автора