Мирослав ЖИВЧИК: «На «Ватрі» я з перших місяців… свого життя»

IMG_21401 Сьогодні вагомий ювілей відзначає перший заступник генерального директора-директор з виробництва корпорації «Ватра» Мирослав Живчик. Зі своїх шістдесят поважних літ 35 він віддав славнозвісній «Ватрі».

– На тодішнє виробниче об’єднання «Ватра», – розповідає Мирослав Орестович, – я прийшов у 1981 році, відразу після армійської служби. На цьому підприємстві уже працював мій батько Орест Йосипович. З «Ватрою» він поріднився буквально з першого дня заснування заводу «Електроарматура». До того часу працював на тих же площах, на колишній насіннєвій фабриці. Йому запропонували роботу на новому виробництві, він відразу погодився і з 1957-го, упродовж сорока років,  незмінно трудився на «Ватрі» аж до виходу на пенсію. Одним із перших на заводі опанував вантажівку, потім йому доручили самохідний 16-тонний кран. Тож фактично батько був причетним до встановлення на головному підприємстві всього унікального обладнання.

Я народився у 1956 році, а вже через рік на заводі «Електроарматура» моєму батькові надали тимчасову кімнатку в одному з виробничих приміщень для проживання. Тож виходить, що, маючи лише кілька місяців, я фізично вже був присутнім на світлотехнічному виробництві. Згодом батько побудував  будинок у Тернополі, де пройшли мої дитячі роки. Навчався в одинадцятій десятирічці. І повсякчас зі мною поряд була музика, адже свого часу здобув музичну освіту по класу кларнета.

Після закінчення у 1978 році Тернопільського філіалу «Львівської політехніки» я небагато часу працював на комбайновому заводі, а далі –  кілька місяців громадської роботи і служба в армії.

Уже після війська, а на той час я вже одружився, батько запропонував піти на «Ватру», натякаючи, що разом з її керівником Романом Яремчуком починали будувати «Електроарматуру».

Роман Яремчук – мій великий учитель

Забігаючи наперед скажу, «блатних» дивідендів від генерального директора я не отримав, але безсумнівно інше: Роман Юліанович Яремчук був моїм великим  учителем. Це власне та людина, яка мене на «Ватрі» «створила». Нині, аналізуючи ті посадові переміщення і жорсткі умови, в яких довелося працювати, розумію, наскільки корисну виробничу школу я пройшов.

З 1981 року я працював у відділі головного механіка, який очолював талановитий інженер, нині світлої пам’яті Зеновій Петрович Курант. Та засиджуватись у затишному кабінеті довго не довелось. На виробництві були певні проблеми, і мені запропонували перейти старшим майстром у апаратне виробництво. Робота в цеху вважалась складнішою і важчою, але цей екзамен я витримав і звідти почався мій кар’єрний ріст.

У той час мене обрали депутатом Тернопільської міськради, яку очолював також виходець з «Ватри» В’ячеслав Негода. Тоді треба було не просто міняти підходи до справи. Перша рада демократичного скликання, крім усього іншого, постановила демонтувати пам’ятник Леніну, перейменувала комуністичні вулиці, вивішала національний прапор на мерії… А це було непросто.

Щодо виробництва, то у 1992 році, коли почалися так звані бартери, виник великий інтерес до товарів культпобуту. Тоді утворили перший завод «Ватра-Посвіт» товарів культурно-побутового призначення, очолити який доручили мені. Там працювало приблизно 600 осіб. Для порівняння, нині на всій «Ватрі» трудиться орієнтовно тисяча фахівців. Правда, функціонально вони виконують набагато ширшу гаму робіт – ливарня, штампування, пластмасове виробництво, гальваніка, складання. Звичайно, обсяги виробництва суттєво знизились, канув у Лету і завод  культпобуту, змінилася ситуація на ринку, відкрились кордони. До 2000 року Україну заполонили тайванські і китайські вироби, на які сьогодні ніхто не звертає особливої уваги, але тоді ми просто не могли з ними конкурувати.

З часом під впливом багатьох чинників помінявся  статус «Ватри», вона стала акціонерним товариством, а мене обрали заступником голови правління. Відтак були створені фінансово і юридично незалежні підприємства, але життя невдовзі показало, що й ця форма потребує змін, і зараз корпорація працює у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Сьогодні ми зосередили зусилля на тому, в чому сильніші за інших. Передусім, йдеться про сертифіковані  освітлювальні вироби для виробництв із вибухонебезпечним середовищем – для металургії, гірничо-видобувної та хімічної промисловості. У цій царині наші світильники і прожектори виглядають дуже добре у ближньому і далекому зарубіжжі. Але у зв’язку із війною на сході України, розв’язаною російським агресором, у нас єдиний шлях – у Європу. Правда, сертифікація продукції на її ринки пов’язана з  великими фінансовими затратами, які, на жаль, мусимо нести на своїх плечах.

Водночас освітлювальна техніка переживає суттєві зміни. З’явилися вироби із світлодіодними джерелами світла, і «Ватра» впевнено опановує їх виробництво – воно ефективніше й економічно вигідніше. Судіть самі: 1 ват спожитої електроенергії дає у десять разів більше світла, ніж традиційна лампочка розжарювання, яка скоро стане антикваріатом. Зі світлодіодною технікою ми уже проторували шлях на чеський ринок. Упродовж останніх чотирьох місяців реалізували тамтешнім партнерам велику партію власної продукції. Приємно, що замовники її високо оцінили. Маємо ще одну чудову новинку для вітчизняного ринку – енергоекономний світильник для пішохідних переходів, який успішно пройшов усі випробування. Це надзвичайно актуальна тема з точки зору безпеки і велика ринкова ніша, яку будемо інтенсивно розвивати поряд з іншими напрямками новітньої світлотехніки.

Європа у таких екстремальних режимах не працює

Наше виробництво, на якому працюють справжні професіонали, – складна система, в яку стікаються: конструкторська думка, готові вироби, замовлення, номенклатура і час. Ринок сьогодні дуже динамічний і потребує надто швидких дій. Від замовлення до отримання продукції клієнт дає дуже короткий час. Як правило, Європа у таких екстремальних режимах не працює. А для нас, у боротьбі з конкурентом, швидкість іноді стає  рятівною соломинкою, бо за однакової ціни та якості продукції оперативність виготовлення є вирішальним фактором.

Створити сучасний світильник, отримати замовлення – дуже не просто. Для цього треба взяти участь у тендері, застосувати ті важелі, які зможуть забезпечити перемогу, а наше завдання зробити потрібні вироби вчасно і якісно.

Сім’я – надійний тил

І це дуже добре, бо, як говорять військові, без надійного тилу не може бути фронту. Я одружений, разом зі своєю дружиною Ольгою, яка про мене надзвичайно піклується, виростили сина Мар’яна. Він займається бізнесом у сільському господарстві на міжнародному рівні – його партнерами є поляки й німці. Я ним пишаюся, оскільки працює успішно і багато часу віддає улюбленій роботі. Син з невісткою Оленою подарували нам двоє чудових онуків, назвавши їх гарними українськими іменами – Мартин і Меланія. А коли все, дякувати Богу, добре складається в родині, то й до праці хочеться спішити і вкладати у неї всю душу й серце.

Думки ювіляра записав Богдан НОВОСЯДЛИЙ

 Шановний Мирославе Орестовичу!

Прийміть найщиріші вітання з нагоди вашого славного  життєвого ювілею. Поважаємо і цінуємо вас як талановитого організатора і віртуозного диригента  світловиробництва, фахівця високого науково-технічного злету й чудову людину.

Бажаємо вам міцного здоров’я, сімейної злагоди, радості від дітей та онуків, Божого благословення на добрі справи для «Ватри» та всієї України до столітнього ювілею.

 За дорученням керівництва і всього колективу – Василь ЩИРЕНКО, генеральний директор корпорації «Ватра», заслужений машинобудівник України

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*