Моральна деградація чи духовне невігластво?

(Відгук на статтю Зоряни Деркач «Із тернопільських шкіл учнів забирає «швидка», №73 за 20 вересня, «Свобода»)

Викладені факти не дають спокою. У жодному разі про це не можна мовчати, щоб, не приведи Господи, у суспільстві не стали звикати до думки, нібито це – нормальне явище. Хоча, передусім, мали б реагувати на це саме батьки.

Утім, як так сталося, що від часу проголошення незалежності Україні ще й досі майже відсутні гуманітарні програми творення нової нації. Підлітки стають все жорстокішими. І якщо раніше йшлося тільки про хлопців, то, на превеликий жаль, такими вже є і дівчата. Згадаймо, скільки вже було випадків, коли головними фігурантками у справі побиття були старшокласниці, які нічим не гребували, до того ж інсценізовану бійку знімали на відео і демонстрували все це в соцмережах. Окрім того, викликає занепокоєння підлітковий суїцид. І раптом – побиття на, здавалось би, такій спокійній Тернопільщині. Програв, вибачте,  дурник під час гри «у пляшечку» – все: йди і з усієї сили бий по голові однокласницю. Внаслідок черепно-мозкової травми і струсу мозку жертва опинилася на лікарняному ліжку. Дико і моторошно. Душа і серце відмовляються сприймати таку інформацію.

З огляду на загальнолюдські цінності, яке майбутнє чекає на суспільство, котре ними нехтує? Чи безслідно минають для людей негативні вчинки? А деструктивні думки?

Було це сім років тому. Якось зателефонував до мене хірург одного з районів Львівщини і попросив поради. Тридцятирічний чоловік порізав собі циркуляркою праву руку, ще й повністю пошкодив три пальці. Йому зробили надскладну операцію. М’які  тканини гоїлися, а кістки – ні. Почався незворотний процес відторгнення. Зустрівся з тим чоловіком, і ми разом проаналізували його поведінку впродовж останніх десяти років. З’ясувалося, що саме цією рукою він бив колишню дружину, коли приходив додому п’яним. А таке траплялося частенько… Усвідомивши після цього свої проступки, став просити прощення та розкаюватися у скоєному. Це була праця над собою протягом не одного дня. І позитивний результат не забарився. Для лікарів це було справжнім дивом. Кожна наша дія – позитивна чи негативна – не зникає безслідно, записується як інформація у клітинних файлах нашого біополя. А рано чи пізно вона відгукнеться через нещасні випадки, хвороби тощо. І тоді можна буде почути: за що це мені, Господи? А виховання, як не дивно, починається… з перших днів після зачаття, через поведінку батьків.

В ідеалі на майбутнє дитя мали б чекати турботливі, розумні і добрі,  наповнені усвідомленням великої відповідальності за цей подарунок з Небес – батьки. Що відбувається насправді? Значна частина сучасних батьків у пошуках роботи виїхала за кордон. Навіть ті, що залишились, все одно пильнують спочатку місці не дитину, а роботу. З єдиною думкою в голові – вижити, вижити, вижити… Тим часом діти, які залишаються без нагляду дорослих, свій вільний час проводять (колись за телевізором) за гаджетами. А кожній мамі і батькові Творець відводить конкретний час, призначений тільки для виховання сина чи доньки.

Малеча неймовірно обожнює, коли матуся або татко граються з нею: стрибають, повзають, сміються, співають, читають їм книжки, малюють разом з ними, плескають у долоні. Словом, дорослі  на якусь мить стають такими, як і вони, дітьми. Це в ідеалі  так мало би бути. А що, здебільшого, відбувається насправді? Мама – в телефоні, татко – в телефоні, дитя – в мультику (це у кращому випадку). До речі, ви дивились сучасні мультики? Отож бо й воно: там, якщо щось не так, відразу в пику, по голові. Про якесь співчуття чи добрі справи не йдеться (за винятком окремих). І пішло, поїхало. Тим часом дитяча підсвідомість все фіксує й успішно «записує», складає у потаємні файлики, які згодом нагадають про себе… неадекватною поведінкою. І тоді можна буде почути класичну фразу: «І в кого воно таке вдалося? Та я ж його годую, та я ж йому ні в чому не відмовляю». Стоп!

Завжди наголошую на цих важливих моментах: кожен вчинок завжди має наслідки. Порушення земних законів хтось, може, і не помітить, а от закони Духовні, Божественні фіксуються чітко, хочемо ми того, чи ні. Інформаційне поле людини старанно записує вібрації скоєного насилля, проявленої ненависті, образ чи заздрощів у чийсь бік тощо. Так само фіксує вібрації, які йдуть від добрих вчинків, від любові до світу та ближніх, від проявленого милосердя та бажання допомагати іншим.

Просто так взяв і вдарив по голові… Пригадую ще один випадок. Було це вісім років тому у Харкові. Молода жінка вкотила до кімнати інвалідний візок, у якому був її чоловік. Кремезний, міцної статури. Візуально він ніяк «не вписувався» у цей візок. У чоловіка відмовляли ноги. Я запитав у нього: «І кого ж це, ти, друже бив ногами?». Моє запитання дуже його вразило, йому ніби заціпило. Мовчав, опустивши голову. Дружина почервоніла, але так само нічого не відповіла, та й не заперечила… Пізніше випадково дізнався, що той чоловік на початку 90-х  був рекетиром.

Нещодавній відеосюжет із Сум шокував всю Україну: дівчата б’ють ногами однокласницю. Від побаченого – мурашки по тілу, оціпеніння від жахливої тваринної поведінки старшокласниць. Звісно, ці особи отримають (чи отримали?) правове покарання. Однак мало хто замислюється, що, окрім нього, настане ще духовне, образно кажучи, з Найвищої канцелярії. Наслідки можуть бути непередбачуваними. Минуть роки, і може з’ясуватися, що насильниці не зможуть продовжити свій рід – завагітніти або виносити дитя, створити нормальну сім’ю тощо. Адже ноги в енергетичному аспекті належать до першої чакри, яка є фундаментом для енергетичної (а відтак й фізичної) структури організму. В її просторі перебуває також репродуктивна система! І корінь майбутніх проблем «ростиме» саме звідси. Повірте, не допоможуть ні пігулки, ні процедури, ні знахарки, ані штучне запліднення. Такі вчинки не минають безкарно.

Спробуймо проаналізувати, що ще, окрім батьківського виховання, формує жорстоких, без краплі співчуття, сучасних підлітків. Насамперед, суспільство. А точніше – відсутність грамотно сформованої гуманітарної сфери на державницькому рівні. Як і чому навчаємо дітей? На яких позитивних прикладах? Що дозволяємо дивитися на телеекранах (і чи контролюємо) і який особистий приклад подаємо?

Батьки особистим прикладом формують риси характеру майбутнього громадянина. А тепер разом проаналізуймо: як саме формуємо? Психіка малечі (особливо дошкільного віку) ще не стійка і дуже вразлива. На психологічний стан дитини впливає абсолютно все, а про сімейні сцени  у стані алкогольного сп’яніння окрема розмова. Спілкування через крики та наказовий спосіб у кінцевому результаті не приведуть до добра: «Роби так, як я сказала (сказав), їж те, що даю». Такі стосунки руйнують у дитини впевненість та силу волі, і в майбутньому вона легко потрапляє під вплив інших.

До речі. Чи цікавляться сучасні батьки, які конкретно твори зарубіжної літератури вивчають їхні діти у школі? Дуже влучно на цю тему написав цьогоріч в «Літературній Україні» письменник Іван Захарченко в аналітичній статті «Маленький принц чи Гаррі Потер»:  «Ідуть приховані процеси знелюднення людини…»

Хочеться запитати у тих осіб, котрі складали вищезгадані навчальні програми, зрештою, і тих, хто їх затверджував, хто мовчки сприйняв-проковтнув, не протестуючи. Останні у цій вервечці – освітяни. Зверніть увагу, в основі цього слова – «освіта» – закладений глибокий зміст: освітлювати, світло. А Господь обов’язково спитає: чого і чому навчали дітей? Чи були для них добрим прикладом?

Існує одвічний закон духовної відповідальності. На Сході це називається закон карми. Дуже шкода, що чимало людей не звертають уваги на моральний аспект своїх вчинків. Багато з них живе сьогодні, немов у летаргічному сні: не задумується над скоєним, над вчинками, не аналізує. Замислюються лише тоді, коли вже у двері постукає біда… Але й це ще не все. Чомусь ніхто не хоче шукати причину того, що трапилося, в собі. Шукають крайнього. А причина – всередині кожного.

Борис СЕМЕНЯК,

член Національної спілки журналістів України,

член Української спілки психотерапевтів

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*