МОЛОТКІВ: 75-і роковини трагедії села

Пам’ять

 

    29 квітня  у  Молоткові   Лановецького району  щороку  перегортають трагічну сторінку  своєї  історії.  Саме того дня 1943 року  село було оточене з усіх боків нацистськими карателями і спалене (вціліли церква, школа, 6 хат), розстріляно, замордовано, живцем згоріло у вогні 617 жителів, серед яких 92 дітей.

Що стало причиною  такої нещадної розправи? Досі серед дослідників немає одностайної думки.  Вважалося, що це кара за невиконання поставок продуктів окупаційній владі, ухилення від вивезення на роботу в рейх. Але передувало цій страшній події знищення родини німецького перекладача  Галерія  Брандта, який обслуговував  жорстокого  лановецького  ляндвірта  Ріхтера. Біля  садиби буцімто було знайдемо документ  одного із повстанців, що діяли на навколишній території, що і спричинило страшну помсту  окупантів. Водночас  в окрузі прослідковували  і  перебування радянських партизанів, які могли бути причетні до знищення  сім’ї фольксдойчера Брандта.

Той  післявеликодний четвер  в пам’яті  очевидців. Із спогадів К.П.Костюк:  «29 квітня о 7 год. ранку село вже оточили німці. Мій тато-небіжчик взяв худобу, позбирав всі документи і каже до жінки: «Я все наладнував, нічого не винуватий. Буду вдома, а ти з дітьми ховайся, бо стріляють». А ми жили в такому місці, що видно:  з Мар’янівки стріляють – звідси і звідти.

Тато за худобу –  і в поле, на росу. Не пустили. За десять хвилин повертається додому, поприв’язував худобу – й мамі: «Йди з дітьми, але недалеко, я буду вдома. Тільки ж поставив нову хату – буду рятувати, як будуть палити».    Батька забили німці відразу, як дійшли до нашої хати.

Ми з мамою пішли селом. Де подітися? Скрізь стріляють. До церкви йдем.  Як застрочить кулемет – так і пересікло спідницю, яку вітер заніс, лиш кантори посипалися. Вертаємося назад, до Круків, в долину. Черемха тільки розвивалася. Сідаємо в кущі – сім душ, сусіда з двома дітьми і мама з трьома (братові було 5 років і ще сирітку гляділи). А ще через метрів шість – другий кущ, і так само десь десять людей сидить. Два німці йде. «Діти, вже кінець, – шепоче мама. – Перестріляють всіх». Підійшов один до більшого куща: «Ком, ком». Виходять люди. Поклав їх всіх і перестрочив. «Діти, хрестімося, бо до нас іде», – каже мама. Але до нас йде інший… А Мазурова жінка Маринка має двоє дітей по три роки, двоє внучат, просить: «Ай, пануньцю, ай, не бийте, змилуйтеся, тих діточок не бийте, вони нікому нічого не зробили»…. Він виймає штика, обох живих дітей на штик і кидає в огонь. Так бухнув одним і другим, а вона руки зносить… А другий йде до нас… «Нам так буде», – шепоче мама. А ми бачимо: і ту жінку бухнув у вогонь, і вона там пропала…».

У березні 1944 року було складено акт про спалення села Молотків, в якому зазначалося: «Спалено 356 господарств, вивезено на роботу 47 осіб, забрано німцями  корів -473 гол., коней – 197 голів, 293 гол. овець, возів – 26…». З різних сіл, місць поверталися молотків ці до спаленого села, де земля в запустінні, ні худоби, ні реманенту, ні даху – жили в землянках, чим могли накривали обгорілі стіни.  146 чоловіків було мобілізовано на фронт. 72 з них не повернулися …

Як і весь народ, жителі Молоткова тяжкою працею відновлювали життя в рідному селі. А хати будували обіч тих спалених обійсть і вулиць, які стали пам’ятниками у 1985 році, коли було створено  Меморіальний центр «Молотківська трагедія». Ідея належала відомому  земляку Василю Остапчуку, дипломату, господарському і партійному діячу. На допомогу селу у реалізації цього задуму прийшла вся область, а на відкриття з’їхалися вихідці з Молоткова із різних областей України, були іноземні представники. До музею  Молотківської  трагедії, в якому зібрано чимало матеріалів  ентузіастом і першим директором І.Г. Мельничуком, приїжджали на екскурсії  школярі, студенти, делегації з різних куточків області, України й зарубіжні. Меморіал став центром патріотичного, ідеологічного виховання. Тут проводили  фестивалі, огляди, конференції, семінари, зустрічі з відомими людьми. Тему Молоткова відображено у багатьох поетичних, публіцистичних творах.

Але з плином років, із наростанням проблем в економіці, зміною суспільних  пріоритетів, ідеологічних напрямків, діяльність Меморіального центру  знівелювалася. Бракувало коштів на утримання, догляду за територією, приміщенням. І тільки на «ювілейні» роковини знову активізувалася увага до Молоткова. В  усі непрості часи перебудови, відновлення незалежності України підтримували  діяльність Меморіалу місцеві краєзнавці, патріоти села, відомі діячі культури, господарники. З подачі таких ентузіастів  за бюджетні кошти було зроблено  капітальне перекриття даху музею. З їх ініціативи 75-ті роковини трагедії села  було внесено у план відзначення важливих історичних  дат району, а тоді й області. І, як часто буває, ініціатори, зокрема Б.І.Мельничук, місцева влада звернулася до вищих виконавчих структур  за допомогою.

Громадська рада  в районі теж надіслала звернення до Кабінету Міністрів, в якому звернула увагу на соціальні проблеми села. Зокрема,  у  місцевій ЗОШ I-II ст. залишилося 40 учнів. Молодь виїжджає на заробітки,  роботи для місцевого населення немає. Тим часом із сусіднього  села  Осники, де діяла  ЗОШ I ст.-ДНЗ  і  немає нормального сполучення з Молотковом, школярі добираються в село Лисогірка Хмельницької області – туди веде гарна дорога і зручно добиратися до школи.  Тож прохання полягало у спрямуванні коштів для ремонту місцевих доріг та на придбання шкільного автобуса.

До проведення обласного заходу з відзначення 75-х роковини Молотківської трагедії автомобілісти з приємністю відзначили: дорогу відремонтували.

29 квітня ц.р. видався чудовий сонячний день. Центр Молоткова заполонили автобуси, машини. На День пам’яті  приїхали   вихідці села з різних куточків України, делегації з багатьох сіл Лановеччини, сусідніх районів, представники  обласної та районної влади, громадських організацій, військові з Тернополя, учасники АТО. Священики, яких очолив благочинний району УПЦ КП о.Ігор Шаринський, молилися за душі убієнних і полеглих молотківців у храмі  св. Юрія, а пізніше відправили панахиди на місцях, де нацисти  знищували людей. Процесію зустрічали і провели звуки молотків, з якими працювали ковалі. До  учасників  Дня пам’яті звернувся сільський голова В. Антощук, нагадавши події страшного дня  1943 року. Поклали квіти до символічного знака   і продовжили хід  на територію Меморіалу – символічного спаленого села, де зустрічає фігура  матері, закам’янілої в горі, зруби фундаментів  на місці осель – діти покладали квіти до цих сумних місць.

Квіти   лягли  й до стіни Пам’яті, де вибиті прізвища знищених  загарбниками людей.  Після молитви священиків до учасників заходу звернулися Юрій Юрик, заступник голови Тернопільської ОДА, Юліан Сірант, голова Лановецької РДА, Руслана Кушнір, голова Лановецької районної ради. Юрій Юрик зауважив: «Це була  відплатна акція за дії збройного українського підпілля проти нацистів… Для окупантів завжди пріоритетом було знищення національно-визвольного спротиву українців за свою державність». Керівники районної влади наголосили, що жителі Молоткова виховали достойних синів, які одними з перших взяли знову зброю і стали на захист проти  російських агресорів.

Молотківці зберігають пам’ять про трагедію і невинно знищених односельців. Вона – в експонатах музею, у зрубах спалених осель, у  617 березах, що зустрічають подорожніх на шляху до села…

Молилися  у цей день і пошанували полеглих на фронтах Другої світової війни. Відбулося відкриття  пам’ятного знака «Усім патріотам, загиблим за волю України», спорудженого  з  ініціативи Тернопільського козацько-десантного екологічного осередку ім. Д. Байди Вишнівецького (наказний отаман Володимир Мосейко). Підтримку у проведенні заходу надав В.О. Прокопчук, орендар місцевих угідь. Було організовано  футбольний турнір, в якому взяли участь команди ветеранів з Лановець, учасників АТО, ветеранів Теофіполя. Учасники  пам’ятного заходу мали можливість посмакувати козацьким кулішем, борщем, юшкою. Відбувся і концерт-реквієм.

М.Р.

 

 

 

 

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*