Мій рід – моя родина

Людина починається з любові до матері, до рідного краю, з уміння шанувати інших. Адже словосполучення рідні батьки, рідна земля, рідна мова, рідний народ – однокореневі. Вони тримають нас на світі, навчають правилу завжди пам’ятати, звідки ми родом, де наше коріння.
Саме цим постулатом керувався член Національної спілки журналістів України, краєзнавець, дослідник свого роду Іван Дуфенюк при написанні книги «Мій родовід — моє коріння», яка не так давно побачила світ у видавництві «Терно-граф». Це другий творчий доробок автора, що з’явився майже за першим – історико-публіцистичним нарисом «Життя і долі» про минуле та сьогодення окремих населених пунктів Козівського району та про долі українців, депортованих з етнічних земель у 40-х роках XX століття.
Життєвий шлях Івана Дуфенюка тісно пов’язаний із селом Кричка Богородчанського району, що на Івано-Франківщині, звідки він родом. Згодом Івана ще дитиною доля закинула в село Олесине Козівського району, де родина пустила нове коріння. Тут минули дитинство та юнацькі роки хлопця, тут він здобув середню освіту, а опісля навчався у Львівському зооветеринарному інституті. Націоналістичне минуле батька дещо завадило подальшому кар’єрному росту молодого фахівця, проте завдяки своїй працьовитості та професійному рівневі він успішно займався фаховою роботою.
Уже в зрілому віці Іван Васильович поставив собі за мету вивчити історію своєї родини, її численних поколінь, які завдяки єдності, згуртованості, працьовитості і мужності вистояли у страшних воєнних лихоліттях.
Вчитуюся у зміст і переконуюся: це – книга-спомин не тільки про історію родоводу Дуфенюків. Це – своєрідний комплекс знань про минуле рідного краю, віртуальна подорож у часі. Книга містить описи реалій життя, спогади та посилання на історичні документи. Тому її структура, подача матеріалу можуть становити інтерес для інших дослідників, які тільки починають збирати відомості про свій родовід.
Мимоволі пригадалася пісня з кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні»: «Ой, у мене увесь рід багатий. А у мене увесь рід багатий. Сюди-туди — он куди, увесь рід багатий».
Така ж багата численна родина і автора книги Івана Дуфенюка. Багата і щедра не сріблом-золотом, а добрими, роботящими людьми. У «Післямові» до видання автор так і зазначає: «У нашій родині багато щирих, працьовитих, обдарованих та освічених людей. Серед них є лікарі, вчителі, інженери, юристи, військові. Є технічні, робітничі, сільськогосподарські та інші професії. Вони живуть і працюють у різних країнах світу. В себе на Батьківщині, в Росії, Казахстані, Туркменістані, Португалії, Іспанії, Великобританії, Америці».
Коли ми кажемо: «Мій рід, моя родина», то в душі народжується щось тепле, ніжне. Бо це найближчі та найрідніші люди: батько, мати, бабуся, дідусь, брати, сестри. Це — рідна домівка. Це — тихі пісенні вечори і сонячні росяні ранки. Це — вишиванки, народні казки, легенди, мудре народне слово. І життя кожного з нас зіткане саме із цих частинок, немов із гілочок, які в сукупності становлять велике родинне дерево, ім’я якому — Україна.
Тож не забуваймо, якого ми роду, бо від цього залежить, якою буде наша держава завтра. Не будьмо сліпими, котрі не бачать ні сонця, ні людей. Не будьмо глухими, котрі не чують ні співу пташиного, ні голосу людини. Не будьмо німими, які не можуть передати почуття свого серця. І якщо ми це усвідомимо, то будемо єдиною нацією, і нас ніхто не подолає та не розділить.
Григорій ЖУК,
м. Тернопіль