Майже всі організатори мадярського повстання були українцями

img_9621Після смерті Сталіна-Джугашвілі вирішувалася доля не лише радянського престолу. Світ зрозумів, що можна змінити ситуацію і за межами СРСР. Керівництво Угорщини не бажало підтримувати антимарксистські погляди. Влітку 1956 р. в Польщі повстали робочі і студенти. Радянська армія була в бойовій готовності, провели перші військові навчання країн-членів Варшавського договору. Основний результат – чітко виражена політична розбіжність щодо Варшавської співдружності. Угорщина вийшла з блоку і звернулася до військ ООН про допомогу.

22 жовтня 1956 р. студенти-угорці зробили ходу в столицю, щоб заявити про свої вимоги до партії і уряду, зруйнували пам’ятники Леніну і Сталіну. Наступного дня у центрі Будапешта вже були тисячі страйкарів-борців за суверенітет країни.

Радянські війська увійшли в Угорщину «для надання допомоги з ліквідації контрреволюційного заколоту». У 31 орденоносній танковій дивізії, яка дислокувалася в Хмельницькому і в якій служив я, бойова тривога пролунала о 23 год. 23 жовтня. Танкові батальйони оперативно вийшли на бойові маршрути. Одночасно з обов’язками члена екіпажу я виконував і обов’язки воєнкора.

Дехто стверджує, що на початках не було боїв. Це неправда. Ось витяг з нагородного листа зв’язківця Ю. Бурмістрова, 1934 р.: «Охороняв вузол зв’язку в Будапешті. Будучи двічі пораненим, вів бій до останнього патрону. Останньою гранатою підірвав себе разом з заколотниками, які накинулися на нього. Йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно». За героїзм того дня звання Героя удостоєні ще троє воїнів.

Про тодішню ситуацію промовисто може розповісти і той факт, що в Будапешті був об’єкт, мужність у бою за який прирівнювали до бою за так званий «Дім Павлова» у Сталінграді.

Найгнітючішими були так звані порожні містечка – ні людей, ні собак, зате прапори чорні і триколори, віконця і підвальні приміщення дихали кулеметними чергами. Назавжди я запам’ятав і розповідь про місто Захонь. Комбат тоді зібрав людей і на їх очах зі словами «За смерть радянського воїна я розчавлю всю Захонь» роз’їхав танком будинок. Ця акція спрацювала стовідсотково.

Мадяри у боротьбі за волю проявляли масовий героїзм. І вони не були одинокими. На боці угорської революції воювали і нащадки повсталих матросів із броненосця «Потьомкін», і навіть нащадки славетних козаків «Задунайської січі». Не можна не згадати і колишніх воїнів УПА, які теж надавали допомогу в боротьбі з радянськими окупантами. До речі, не дивно, що майже всі організатори мадярського повстання були українцями.

А вже про звитягу повстанців, їхній вишкіл красномовно говорять цифри. За час бойових дій з 24 жовтня 1956 по 27 січня 1957 року втрати радянських військ становили 4000 осіб, що у середньому – 134 людини за добу. Принаймні такий запис я знайшов у своєму військовому блокноті.

Як бачимо, це ще один доказ, що українці не цуралися виборювати свою волю і за межами України та шукали для цього найменшу можливість.

Анатолій ПАСЬКО,

учасник бойових дій, член Нацспілки журналістів України

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*