Лихослів’я руйнує… гени?

 

 Більше половини населення, незалежно від соціального становища, щодня використовує міцне слівце з приводу і без нього.

Чим загрожує нам лихослів’я? На це та інші запитання вчителя початкових класів Світлани Шмигун  відповідає Георгій Мельник.

– Георгію Харитоновичу, який вплив лихослів’я на людину?

– Сто п’ятдесят років людство шукало взаємозв’язок між словом і свідомістю. Точніше, воно намагалося зрозуміти, як це відбувається. У числі перших учених, які безпосередньо займалися цим питанням, був і доктор біології Іван Борисович Бєлявський. Саме він спробував з’ясувати, як впливають на людський організм не якісь  величезні блоки інформації, а прості односкладові слова.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про це відкриття.

– Сімнадцятилітнє дослідження Бєлявського, до якого поступово приєдналася велика група його колег, увінчалося не просто успіхом, а справжнім відкриттям. Вченим удалося довести, що кожне вимовлене нами слово дуже сильно впливає на наші ж гени. Результатом цього впливу при постійному (позитивному або негативному) впливі через якийсь час стає не просто передача видозмінених генів потомству, але й зміна власного генетичного коду людини, що стосуються темпів старіння й строку життя!

Кажуть, що дисертацію на цю тему, захищену ще за радянських часів, слухала вчена рада при закритих дверях, оскільки в ній з математичною точністю доводила неприйнятна у ті часи істина: не тільки людина має якусь енергетику, але й кожне її слово теж несе власний енергетичний заряд. А звідси вже залишається один крихітний крок до Біблії – «Спочатку було слово…».

І це саме слово впливає на наші гени – чи то подовжуючи молодість, чи то наближаючи старість.

Виявляється, різні слова мають різний заряд, причому так само як і у фізиці, зарядів може бути тільки два: позитивний і негативний. Отож, будь яка лайлива лексика йде зі знаком «мінус».

Уже на початку 90-х років згадана група вчених випустила у світ книгу з безліччю прикладів, пов’язаних з багаторічними спостереженнями за конкретними людьми.

Усі ці люди були одного віку, тільки одна їх частина складалася з принципових лихословів зі стажем. а друга – противників «міцних» виразів. Дослідження показали, що в «матерщинників» дуже швидко проявляються вікові зміни на клітинному рівні, що призводить до всіляких хвороб. У другій же групі результати були протилежними. Зокрема, організм п’ятдесятилітньої вчительки, незважаючи на її нервову роботу, виявився молодшим за паспортний вік на 13-15 років.

Одним словом, лихослів1я сприяє швидкому старінню.

– А які, так би мовити, історичні джерела лихослів’я?

– Прийнявши за аксіому той факт, що будь-яка інформація міняє нашу з вами свідомість і здоров’я, спробуємо копнути історичний шар «бруду». Тобто з’ясувати, з чого  цей самий мат починався.

Почнемо з того, що мат не такий вже нам рідний, як кажуть  деякі. В одному з найперших словників давньоруської мови слово, що починається із другої букви алфавіту й означає жінку певного поводження, є присутнім рівноправно із цензурними і пояснюється, як похідне від слова «блуд». Звідси в цьому ж самому виді це слово перекочувало в усі словники російського мата. Насправді мало місце деяке непорозуміння. До цього словника були ще так звані «берестяні грамоти». І згадане вище, нині лайливе, слово там теж є. Тільки слово це, виявляється, не що інше, як … ім’я демона, з яким з незапам1ятних часів з різних приводів спілкувалися наші язичеські предки. Зазначений демон мав свою «спеціалізацію». Б… був споконвічно чоловічого роду, а в його обов’язки входило карати, що провинилися, жінок тим, що в медицині називається «сказом матки». Абсолютно всі інші слова російського мата мають те ж саме демонічне походження.

Отже, перед нами  – реальні імена демонів, тобто втіленого, особистісного зла! А наші далекі предки вимовляли їхні імена для того, щоб догодити( приносячи при цьому криваві жертви), або налякати. В останньому випадку до імені демона приєднувалися інші лайки, оскільки метою людини, що прагне відлякати нечисту силу, було довести демонові, що за ступенем непотребства вона здатна дати йому три очка вперед і знається з поганню ближче за нього.

Що ж робимо ми? Ми матюкаємося із ближніми, часом із найближчими людьми, тобто просто так, для дотепу. І, між іншим, з тим же  результатом, щ й предки, які волали до зла, щоб покарати когось за серйозну провину, призиваємо це зло собі на голову день у день, рік у рік.

– А чи відповідає дійсності думка, що  вживання нецензурних слів  – це слов’янська традиція?

– Оманою є загальноприйнята думка щодо того, що вживання таких слів – це слов’янська традиція. Лихослів’я на Русі приблизно до Х1Х століття не тільки не було поширене навіть у селах, але й дуже довго було кримінально карним. У часи царів Михайла Федоровича й Олексія Михайловича людину, що вилаялася матом, піддавали публічному покаранню. Крім того, протягом перших десятиліть після хрещення Русі схильність до лайливої лексики вважалася великим пороком, з нею пов’язували й інші людські лиха – алкоголізм і агресію в побуті. Церква боролася з лайкою, стверджуючи, що той, хто лихословить, до Божого Царства не увійде.

– У яких випадках люди найчастіше звертаються до брутальної лексики?

– Інвективна лексика найчастіше застосовується в стані афекту (лат. affectus – «настрій», «хвилювання») – короткочасного сильного переживання: гніву, люті, відчаю, раптової бурхливої радості тощо, коли в критичних умовах людина неспроможна відразу знайти вихід із ситуації. Вірогідно, що лайка зіграла певну позитивну роль на ранніх етапах історії людства, ставши замінником фізичної агресії: груба образа соплемінника була меншим злом у порівнянні з його розтрощеною головою. Однак суспільство поступово еволюціонувало і почало вводити обмеження на первісні спроби прояву інвективної лексики.

– Але хіба сьогодні, впустивши  цеглину собі на ногу, людина не реагує на раптовий біль первісним, як Ви кажете, способом? Що ж їй сонечко згадувати?

– У раптових, несподіваних випадках майже обов’язковою є мовленнєва реакція людини, однак вона зовсім не повинна бути брутальною. Інвективи не мають якоїсь особливої, магічної сили і вживаються за звичкою. А звичка формується, звісно, не внаслідок постійного падіння цеглин.

– Ось такий непоодинокий приклад: у громадському транспорті після чиєїсь вульгарної лайки оточуючі відчули, що до них прилипло щось дуже брудне, гидке, від чого хочеться негайно звільнитися. Як можна пояснити саме таке враження?

– Інвективні звороти є ще засобом звільнення людини від негативної енергії: їй стає  легше, але вивільнений непотріб розподіляється серед оточуючих за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже». «Набуття» вимагає або його передачі іншим, або нейтралізації за рахунок використання власної позитивної енергії.

– Чому, на Вашу думку, лайливі слова часом вживаються без будь-якої причини,  для «зв’язування слів»? Як впливає такий спосіб застосування інвектив на сприйняття людини іншими?

– У даній ситуації брутальна лексика виступає насамперед як звичка чи, можливо, потреба людини, що нагадує потребу алкоголіка регулярно «дозаправлятися» спиртним. Вульгарномовна залежність формується:

а) як засіб порятунку від нев’язного мовлення. тобто для заповнення пауз між словами в умовах. коли нетренований мозок вчасно не подає потрібну інформацію;

б) як розпізнавальний знак у певному середовищі, компанії: «я свій, бо говорю вашою мовою»;

в) як спосіб створення ілюзії «крутизни» при відсутності інших засобів підвищення власного статусу в очах оточуючих.

Важливий момент. Коли інвективи вживаються просто як словесні «прикраси», за звичкою, то фонетично таке мовлення нічим не відрізняється від безінвективного. Мабуть,  саме тому деякі короткі вульгарні слова російської мови на Заході називають російськими артиклями (за частотою вживання по аналогії з артиклями англійської та  інших мов).

– Чи вживання лайки є справді показником розкутості й свободи людини?

–  Ні, бо: якщо людина лається «автоматично», за звичкою, «за компанію» чи  для «крутизни»  – це атавізм підліткового комплексу неповноцінності;

якщо знає, що цього робити не слід, а робить, то це означає, що вона є рабом власних емоцій;

якщо свідомо використовує як засіб приниження іншого чи тиску на нього – значить, не вміє цивілізованими методами досягти своєї мети, отже, це показник безпорадності. У цьому випадку доречно згадати слова американського письменника Самюела Гундрича, американського письменника Х1Х століття: «Лайка – зброя нерозумних».

– Чи можна, на Вашу думку, за допомогою нецензурних  слів відреагувати на багатство навколишнього світу, висловити різноманітні емоції?

– У людини, яка постійно застосовує брудну лайку, інвективні слова і вирази стають рефлекторною реакцією на будь-яке враження від реальності. Причому реакцією універсальною: на радість, подив, розпач, гнів, біль… Лайка не тільки не збагачує розумовий апарат, вона позбавляє мислення системності, здатності адекватно реагувати на багатство світу, а тим більше – активно шукати його. «Зматюкатизована свідомість» завжди прагне себе обмежити, аби не завдавати собі зайвого клопоту. Носія такої свідомості тягне на те, щоб уникнути «зайвих думок»; світ для нього спрощується, емоції тьмяніють.

– Чи може нецензурна лайка бути ефективним способом досягнення порозуміння між людьми?

– Присутність матюків (в сучасному українському мовленні цей іменник вживається у значенні «вульгарна лайка з образливо вжитим словом мати» у спілкуванні людей, особливо юнака і дівчини, чоловіка і жінки однозначно свідчить про те, що дійсної взаємоповаги між ними вже не буде ( а матюки ображають в першу чергу дівочу, жіночу гідність). Про інтуїтивне відчуття  цього висновку свідчать негативні відповіді людей на запитання: «Чи хотіли б ви, щоб ваша наречена ( наречений, дружина, чоловік)  лаялися нецензурно?». Мабуть, з цього приводу варто згадати   мудрий вислів французького поета Х1Х-ХХ ст. Жозефа Ру: «Якщо язик не знає ніяковості, то всім буває ніяково».

– А що залишається робити, якщо людина  інших слів просто не розуміє?

– У людини, яка начебто «не розуміє? Нормальної мови? Значення нормативних слів?) лайкою вироблено умовний рефлекс: можна не реагувати на нормально висловлені розпорядження чи прохання, діяти тільки після вживання інвективних зворотів. Тобто, якщо застосовано лайку, то ухилятися від роботи вже  не можна. Це ж до якого стану треба довести людину, щоб для неї стимулом до дії були матюки! У цьому випадку породжене безпорадністю керівника лихослів’я є таким засобом приниження особистості, що фактично дорівнює удару батога наглядача по спині ( тобто по психіці) раба.

Практика підтверджує: якщо новий керівник на відміну від попередника не вживає інвективної лексики, підлеглі дуже швидко починають його розуміти. До тонкощів!

– У чому, на Вашу думку, полягає зв’язок між рівнем  моральності конкретної людини та її лексикону? Чи можливо і чи доцільно говорити про чистоту мову, якщо людина місяцями не отримує заробітну плату, не має грошей на лікування і в таких умовах не може не лаятися?

– Безперечно, відсутність  платні за виконану роботу є образливою для людини. Проте не існує альтернативи: або зарплата, або матюки. Нашим дідам-прадідам перед новим врожаєм не раз доводилося два-чотири тижні жити надголодь, але ж це не спонукало їх після кожного слова згадувати  чиюсь маму! Бо вони шанували свою гідність.

– Чи однаково люди реагують на лайку? Від чого залежить характер цієї реакції?

– У кожного є свій, відмінний від інших, поріг сприйняття брутальної лайки. Він залежить від багатьох обставин, серед яких вирішальну роль відіграють зміст системи моральних і культурних цінностей, рівень самоповаги людини, вміння протидіяти, конкретні обставини та ін. Є люди, яких лихослів’я, словесні образи вражають не менше, ніж тілесні побої. Іспанський драматург ХУ11 століття Педро Кальдерон з цього приводу сказав: « Язик – найнебезпечніша зброя: рана від меча легше загоюється, ніж рана від слова».

– Чи може брутальна лайка негативно впливати на здоров’я людини?

– За даними дослідників з Вашингтонського університету, жінки, які терплять словесну наругу, схильні до простуди, шлунково-кишкових та деяких інших захворювань. Невідомо чи з цієї, але в шлюбних контрактах жінки на Заході незрідка ставлять умовою для майбутнього чоловіка не лише, скажімо, не хропіти, ділити домашні обов’язки, зберігати спортивну форму тощо, але й не лаятися.

– Яка, на Вашу думку, суттєва відмінність української і російської лайки?

– В українців звичаю використовувати брутальні, огидні вирази не було, матюки прийшли з російської мови. Турецький мандрівник Елія Челебі, який на початку другої половини ХУ11 ст. побував в Україні, згодом писав, що українська мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. Проте у цій «всеосяжній» мові йому вдалося знайти і записати аж чотири (!) лайливі вирази: дідько, свиня, чорт, щезни собако!

Ці ж слова в основному фігурують і в знаменитому листі запорожців до турецького султана Ахмета третього.

Своєрідним посібником з традиційної української лайки можна вважати «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького.

На превеликий жаль, брудне мовлення в Україні стало розповсюдженим явищем, вульгаризація суспільства йде прискореними темпами. А тому особливо хочу наголосити, що життя в словесному смороді – це ненормальне, негідне людини життя. Воно не  відповідає ні ментальності, ні традиціям українцям. Негативізм інвективних висловів поширюється на ставлення до рідних і близьких, до природи і народу, до національних вартостей. Не випадково матірну лайку колись називали «молитвою сатини». Одним словом, хто призиває диявола, зрештою й знаходить – у вигляді зруйнованого  здоров’я  й поламаної долі.

– Лихослів’я – суспільна хвороба. Як, на Вашу думку, її лікувати?

– Всяку хворобу, в тому числі пов’язану зі спілкуванням людей, належить лікувати. Починати потрібно кожному з самого себе. Як допомогти собі позбутися вживання лайки? Насамперед слід проаналізувати, чим пояснюється вживання нецензурних висловів; порівняти наслідки для себе вживання лайки та відмови від брутальної лексики; прийняти тверде рішення про відмову від застосування вульгарної лайки; знайти нормативні замінники лайливим словам та зворотам, які були у вашому лексиконі; контролювати своє мовлення; переконати себе, що зможете впоратись із завданням і подолаєте шкідливу звичку; фіксувати у записнику свої щоденні досягнення (і невдачі теж,  якщо вони траплялися). Не здаватися, якщо не відразу вдається позбутися негативної звички. Винагороджуйте себе за успіхи. Якщо лайка ще автоматично «вискакує», то на початку слід себе за це карати. Способами «автопокарання» можуть бути відмова від винагороди; неприємні, але нормальні, нормативні слова, адресовані собі тощо.

Для досягнення більшого ефекту заручіться підтримкою своїх рідних, близьких, друзів, товаришів, які поділяють вашу думку щодо рішучої відмови від нецензурної лайки.

І пам’ятайте мудрі слова із Біблії: «Збережи свій язик від зла, а губи – від брехливих слів», «Жодне погане слово хай не виходить  з ваших уст, а тільки добре».

 

Світлана Шмигун,

вчитель початкових класів  

Лановецької ЗОШ I-III ступенів №2

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*