«Наша дача міститься у садовому товаристві у приміському до Тернополя селі. Маємо будиночок, хлів, теплицю. Вирішили з чоловіком переселитися на дачу, а квартиру залишити дітям. Зверталися до керівництва садового товариства з проханням дозволити нам тримати на дачі корову. Відповіли: заяву розглянуть на загальних зборах, але передбачаю, що не дозволять, бо дуже панських маємо сусідів.

Шановна редакціє, розтлумачте: хіба ми не можемо на землі, що належить нам на праві власності (копії документів додаю), робити усе, що хочемо?

Марія Дяків. м. Тернопіль”.

Добрий день, шанована мною газето! “Свободу” передплачую давно і хочу написати нині про те, що дуже хвилює і болить.

Я – пенсіонер,  мені 73 роки,  часто хворію. У селі є дві швидких допомоги. Але щоб відвезти когось до лікарні, треба самому машину заправити, бо  держава не виділяє коштів на бензин. Невже ми не заслужили, щоб ця послуга  була безоплатною? Наші  люди так тяжко робили в колгоспі, сапали норми – по два з половиною гектара буряків, від  раннього сходу і до заходу сонця.

Днями  довелося піти на прийом до стоматолога. Лікар, уважно оглянувши мої зуби, порадила піти у стоматологічну поліклініку (у Старому парку Тернополя), аби зробити рентген двох зубів. У реєстратурі мене ввічливо направили в один з кабінетів на першому поверсі, але не на рентген, а на оформлення оплати за цю послугу. Тож коли я повідомила про обсяг роботи, мені сказали сплатити за це конкретну, правда, для мене цілком посильну, суму, а вже тоді видали направлення до рентгенкабінету.

Пісня про село і Україну

Село найкращеє моє,

Найкращеє на білім світі –

Коли зозуля закує,

Коли сади у білім цвіті.

Напередодні чергових парламентських виборів укотре  розгоряється політична дискусія і знову чуємо численні обіцянки про поліпшення нашого життя від претендентів на депутатські крісла. Я ж хотів би порушити проблему в дещо іншому ракурсі - чи потрібно нам сьогодні стільки так званих народних обранців?

Минуло 20 років нашої Незалежності. За цей час дехто надзвичайно розбагатів,  дехто збіднів до ручки, але головне, щоб людина не втратила  порядності, гідності, не стала заручником накопичення, бажанням мати усе, як кажуть у народі: півсвіту мало, а цілого - забагато.

Відкритий лист 

голові облдержадміністрації В.А.Хоптяну, прокуророві області І.І.Мельничуку, редактору газети З.А.Кушнірук.

Звернутися до вас із цим листом  змусила  критична ситуація, адже  скоро нам доведеться іти з простягнутою рукою, аби купити до хати  шматок  хліба. Більше 9 місяців ми не можемо  отримати  зарплати. 

Мені вже 87 років. Дуже люблю  і  постійно передплачую газету “Свобода”. Я – учасник бойових дій, інвалід війни. Воював із японцями у горах Манчжурії, службу закінчив у місті Порт-Артур. Юнаком я закінчив курси  керівників хору, які проводив композитор Ярослав Смеречанський. Відтоді був керівником хору у рідному селі Печорній. З 1952 року працював завідуючим клубом у цьому ж селі. У ті часи тут було створено шість колективів художньої самодіяльності, два духових оркестри  - дорослий і дитячий. З 1996 року я не працював, але продовжував керувати  хором - як клубним, так і церковним, бо це не просто робота, це – моє покликання.  Я – автор багатьох пісень,  переважно на духовну і патріотичну тематику.

Недавно мала нагоду побувати у сусідньому Львові. Сідаючи у поїзд і проводжаючи поглядом сірі вулиці файного міста з кучугурами неприбраного снігу, із дзюркотливими струмками талої нечистої води, немитими маршрутками й автівками, чомусь була переконана – Львів теж не здивує чистотою. Бо як же великогабаритній техніці пробиратись вузькими дорогами старого міста? І помилилася…

Я приватизувала дачу наприкінці 90-х років і в мене є державний акт без кадастрового номера. Чи треба старий бланк держакта змінювати на новий?

Марія Дудяк. м.Тернопіль.

Шановна “Свободо”, я ваша постійна читачка з 1990 року. Кілька разів зверталася до редакції з дописами і ви завжди були уважними. Щире спасибі за чуйність і підтримку,  за справедливість, за “Гніздечко”.

Цьогоріч громадськість Тернопільщини   відзначатиме 70 річницю створення героїчної Української Повстанської Армії.

Неабияку роль у бажанні отримати Божу ласку, любов, жити за християнськими канонами відіграє настоятель храму. Для парафіян церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Нові Петликівці Бучацького району таким є отець Андрій Шкварок. 

Про тернопільський стадіон, відмінений тендер і тривогу ватрівців.

Днями на адресу редакції газети „Свобода” надійшов колективний лист групи працівників корпорації „Ватра”, в якому вони висловлюють тривогу з приводу незрозумілих перипетій навколо майбутнього освітлення головного стадіону обласного центру. У цьому зв’язку автори листа серед іншого пишуть і таке:

Подяка ректору Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я.Горбачевського, члену-кореспонденту НАМН України, професору Леоніду Якимовичу Ковальчуку

Шановна редакціє, у вашій газеті 3 серпня прозвучала благородна думка про необхідність скласти мартиролог мучеників усього Тернопілля.

У редакцію “Свободи” за допомогою звернулися мешканці вулиці Ломоносова. Через обласну газету вони апелюють до нинішньої міської влади та особисто до мера міста Тернополя С.Надала з вимогою позитивно вирішити багаторічну  проблему.

«Є лише одна ідеологія для всіх епох і народів: людина хоче жити і їсти. Причому жити якомога довше, а їсти – якомога краще».

(Анатолій Іванов, «Вічний поклик»).

Літо - пора відпусток. Люди їхали в санаторії, на курорти. А мій “відпочинок” минув у Тернопільській міській клінічній комунальній лікарні №3.