Кривда Ярослави Квітень або як слідчий по-своєму «писав» справу

квитеньЦя 64-річна жінка із с. Миколаївка Бучацького району часто приїжджає до обласного центру. Першим ділом прямує до обласної лікарні, де на стаціонарному лікуванні її  чоловік. А – далі намагається потрапити на прийом до керівництва правоохоронних органів. «Я буду звертатися скрізь, бо крається серце від наруги і несправедливості», розповідає вона в редакції.

«Я здавна переплачую «Свободу». Ви часто пишете про різні кримінальні справи. Читаючи про такі людські біди, й уявити не могла, що колись нашій сім’ї теж доведеться звертатися до міліції (тепер уже – поліції), шукаючи захисту і порятунку. Але, Боже, як усе складно… У нашій державі людина зневажена, захистити себе неможливо. Знаєте, я зростала в інтернаті, хоч мала батьків. Була багатодітна сім’я, проживали на хуторі, тож за тодішніх важких часів мене спровадили у Коропецький інтернат. Нас виховували на радянській ідеології, причому так ретельно, що дуже довго позбувалася цього впливу – самотужки вивчала історію України, вчилася молитов. Але нас навчили і порядності. Отак  й досі міряю і свої вчинки, і вчинки інших людяністю, добротою», щиро говорить пані Ярослава, колишня сільська вчителька, що зараз на пенсії.

Далі розповідає про те, що у вересні минулого року побили її чоловіка. Мовляв, односелець із сином відгамселили й без того нездорового фактично ні за що, з неприязні, що накопичувалася роками. «Не подобалося, що ми перечили проти стежки через нашу приватизовану земельну ділянку, був випадок, що їхня корова скалічилася на пасовиську, коли пастухом був мій чоловік. (У селі до спілки випасаємо худобу.) Ось так нанизувалася незгода. Але хіба то привід, щоб здіймати кулаки?…»

Пані Ярослава вірила, що міліція «розбереться», і винуватці понесуть відповідальність. Але ось уже півроку минуло, а кінця-краю нема. Жінка розповіла, як слідчий «по-своєму писав справу». « Я кажу йому: били 40 хвилин, а він записує: 15 хвилин. На запитання, скільки було ударів, відповідаю: безліч. А він записує «Не знаю».

Минав час – з міліції жодної звістки, ніби нічого не було. Потерпілому і його дружині нічого не вдалося довідатися і в міліцейських кабінетах. Розгублене  подружжя найняло адвоката. Той з’ясував, що справу закрили ще у грудні – за відсутністю складу злочину. Звернулися зі скаргою на постанову слідчого до Бучацького райсуду.  «Оскаржувана постанова слабо мотивована та винесена передчасно, тому скарга підлягає до задоволення», – вирішив суд. Бо ж не допитано свідка – місцеву жінку, яка на власні очі бачила конфлікт, не взято до уваги висновку експерта про тілесні ушкодження Тараса… Відтак матеріали провадження повернуто до слідчого відділу Бучацької поліції.

Зараз досудове розслідування поновили. Ярослава Квітень, зважаючи на попередній досвід, уже пильно стежить за тим, що відбувається у рамках кримінального провадження, і має ряд претензій…

Але на тому розповідь Ярослави Квітень наразі зупинимо, хоча редакція обіцяє, що при потребі знову надасть жінці слово. Річ у тім, кримінальний процес на стадії досудового розслідування – не для публічного вирішення. Слідчий – процесуально незалежна фігура, якому законом надано повну самостійність у прийнятті рішень, використанні своїх процесуальних можливостей. Будемо сподіватися, що за другим разом слідчий буде керуватися лише законом.

 

Ольга КУШНЕРИК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*