Крихти, що падають з державного столу

Недавно мене схвилювало повідомлення про руйнування стін коледжу в м. Коломиї на Івано-Франківщині. Обійшлося без жертв. Винуватці – власники будівлі, тобто дирекція. Але  така ситуація може виникнути у багатьох містах і селах нашої країни.

Завдяки своїй професійній діяльності я часто обстежую будівлі у нашій області, які, дякувати Богові, ще стоять.

Ці об’єкти належать до сфери освіти, культури. Збудовані вони були в середині минулого століття, їх капітально ніхто не ремонтував – на це ніколи не надавали жодних коштів (на заробітну плату персоналу не вистачало). На ремонти шкіл ще якось збирали “добровільно” гроші з батьків, останнім часом почали спрямовувати кошти на заміну вікон і дверей, а на об’єкти культури не давали нічого.

Не буду пояснювати читачам про значення освіти і культури у зміцненні нашої держави, та і в самому її існуванні. За радянщини було гасло: “Буде хліб – буде і пісня!”. Ось тепер і слухаємо ці “пісні”, та  під вибухи і постріли. Наші численні уряди весь час “розвивають” економіку, а для культури – тільки ті крихти, що впадуть з державного столу.

Деякі керівники на місцевому рівні розуміють цю проблему і хоч якось підтримують будівлі культури, більшість яких перебувають у передаварійному стані. Подивіться на села – багато нових будинків, церкви – аж сіяють, а школи, дитячі садки і, особливо, клуби, бібліотеки стоять обдерті, з вибитими вікнами.

Та й у файному місті Тернополі ситуація аналогічна. Всім подобається пам’ятник нашій славетній співачці Соломії Крушельницькій. Гості міста люблять робити біля нього фото на пам’ять. А ще – є в Тернополі  музичне училище імені Соломії Крушельницької, яке розташоване у трьох будівлях. Особливо вирізняється головний корпус, що на вулиці Паращука. Мабуть, керівники міста чи області не часто там бувають, бо інакше побачили б: обдертий і в тріщинах фасад, обірвані старі ринви, сліди від затікання води, подекуди старі дерев’яні вікна, двері, шиферну покрівлю, яку, на диво, ще не скинув вітер. А всередині – вестибюль із загрозливо просілою колоною і старими-престарими дверима.

Щоб зробити капітальний ремонт цього корпусу, необхідно кудись переселити училище. І тут може стати у пригоді “історична” будівля бібліотеки. А ще – поруч розташована школа мистецтв, яку збираються кудись виселити, бо вона вже оточена бетонно-скляними велетнями. І цю школу теж можна прилаштувати в тій недобудові – було б зручно і учням, і викладачам.

Без сумніву, Тернопільське музичне училище як професійний центр підготовки музикантів має величезний вплив на рівень культури і свідомості наших земляків. Сподіваюся, у міському чи обласному відділі культури є спеціалісти, які мають достатньо впливу, щоб змінити умови навчання студентів на кращі. А зволікання з вирішенням цієї проблемної ситуації обійдеться тільки більшими витратами коштів.

Новий ювілей Соломії Крушельницької нестримно наближається. Студенти вкотре будуть виступати біля пам’ятника. Чи всі їхні надії так і закінчаться разом з концертом, і все залишиться так, як і було?

В цьому училищі вчилися мої діти й онуки, і нині вчаться чиїсь діти й онуки. Не будьмо ж байдужі, подбаймо про рівень виховання і культури нашої молоді, нашого майбутнього, щоб Тернопіль став дійсно європейським містом.

Володимир БОНДАРУК

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*