Ковтаємо слину перед вітринами, а придбати можемо мізер…

Навіть важко сказати, скільки грошей треба, щоб за теперішніх цін належно харчуватися. Нещодавно презентували статистику: українці проїдають 60 відсотків від своїх доходів. Це дуже значне співвідношення, порівняно зі стандартами у розвинутих країнах. Але, знову ж таки, чи наїдаюся люди, чи споживають те, що бажають? Здається, це трохи делікатна тема, яку обговорюють хіба у колі сім’ї. Зовсім принизливо звучало б комусь скаржитися: доводиться їсти дешеву ковбасу чи «полювати» за акційними знижками на продукти непершої свіжості. Про таке не заведено говорити. Так, коли високопоставлений чиновник невдало висловився, мовляв, українці забагато їдять, шквал масового обурення, власне, і став індикатором. Дуже багато людей зараз, так би мовити, ковтають слину перед вітринами і дозволити собі можуть хіба найнеобхідніше. Це – гірка правда. Буханка хліба – «десятка», літр молока – 18 гривень, літр олії – від 35 гривень. Риба, м’ясо –  не щодня, а для деяких родин – уже з розряду делікатесів. Порівняно з минулим роком, ці продукти виросли в ціні на 20-35 відсотків.

Вважається, що найуразливіші серед нас – пенсіонери (а саме на прикладі їхніх доходів часто ілюструють неспроможність повноцінно харчуватися). А студенти, батьки студентів, молоді сім’ї, які винаймають житло?.. Цей перелік соціальних груп можна продовжувати.

Наприкінці квітня справжньою сенсацією стало рішення Окружного адміністративного суду Києва, яким фактично було визнано встановлений у 2016 році споживчий кошик незаконним, а точніше – Постанову Кабміну №780 від 11.10.2016 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення». Оскаржував згадану постанову правозахисник, кандидат юридичних наук Станіслав Батрин. Суд визнав протиправними дії всіх міністерств, які були відповідальними за формування мінімальних наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг.  А про ці набори, товари і послуги, які лягли в основу споживчого кошика, уже складають анекдоти – і про шафу, яка мусить служити чверть століття, і про туалетний папір, якого передбачено один рулон на місяць, і не більше, ну і, звісно, про дуже скупі норми продуктів.

В обгрунтування позовних вимог Станіслав Батрин зазначив, що при прийнятті оскаржуваної постанови урядовці не виконали вимоги законодавства, що призвело до встановлення несправедливого стандарту життя та зумовило несправедливий розмір прожиткового мінімуму. Сформовано набір продуктів без урахування нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, відповідно з їх хімічного складу та енергетичної цінності згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Відповідачі ці доводи позивача не спростували. Відтак згадану вище постанову суд визнав протиправною і не чинною.

Які наслідки слід було очікувати? Саме на підставі «споживчого кошику» (фактично – потреб людини) уряд встановлює розмір прожиткового мінімуму, який є базовим соціальним стандартом і визначає всі інші соціальні стандарти та гарантії (мінімальні заробітні плати, розміри пенсій, допомог тощо). Отже, це судове рішення мало б спонукати до підняття соціальних стандартів.

Наразі рішення не набуло чинності. Міністерства-відповідачі звернулися з апеляційною скаргою до  Київського апеляційного адміністративного суду. До другого липня сторони можуть подати заперечення, а вже після того призначать судовий розгляд.

Тож наразі житимемо за встановленими нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», яким передбачено з першого липня прожитковий мінімум на одну особу 1777 грн; для  дітей віком до 6 років 1559 грн;  дітей віком від 6 до 18 років — 1 944 грн;  для працездатних осіб – 1841 грн; осіб, які втратили працездатність, — 1 435 грн.

І будемо чекати на остаточне судове рішення про споживчий кошик. Місію суддів у правотворчості дуже добре виписав тернопільський суддя Віктор Братасюк. Його  неординарне рішення суду від 16 лютого цього року стало предметом обговорення і дискусій у вузькому професійному колі. Суддя не просто посилався на норми закону чи трактував їх, а вдався до світоглядних та навіть філософських розмірковувань. Ось що він написав: «Захист прав пересічної людини – це захист основ життя. Суд свідомо акцентує на первинності природних прав людини стосовно державного права, на їх зв’язку із основами людського буття, принципами права, для того, щоб підкреслити нагальну необхідність їх забезпечення та захисту. Ці права слугують гарантією індивідуальної автономії та свободи, засобом захисту суб’єктів від свавілля з боку держави та інших людей.

Опинившись віч-на-віч з проблемою, судді доводиться на власний розсуд фактично здійснювати правотворчість. В зв’язку з цим, зокрема Р. Циппеліус говорить, що «правосуддя добудовує право шляхом уточнення, доповнення або виправлення помилок закону: воно уточнює закон, визначаючи й опрацьовуючи можливі альтернативи його тлумачення і обирає найвдалішу з них… Правосуддя доповнює закон, «домірковуючи» його ідеї – зокрема за допомогою правила однакового поводження там, де не вистачає того чи іншого правила, тієї чи іншої норми… Без чіткого й однозначного розмежування з попередніми методом існує відкрита добудова … така добудова відхиляється від змісту слів закону і виправляє його там, де закон веде до несправедливих або безглуздих результатів».

 

Ольга КУШНЕРИК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*