«КОРОЛЬ ПОСЕДЖАТОРЕ» – у МУЗЕІ СЛОВАЦЬКОГО у КРЕМЕНЦІ

Обласний музей Юліуша Словацького у Кременці став живим і дієвим вогнищем культури, місцем зустрічей митців, науковців, літераторів, молоді та студентства, осередком обміну думками та презентацій творчих досягнень.

Днями у музейному Салоні Саломеї гостем був тернопільський бард Олександр Марченко, який презентував тут свою авторську літературно-музичну програму «Повій, вітре…» за мотивами творів класиків української літератури. Імпреза не була приурочена жодній пам’ятній даті. Адже, за словами пана Марченка, про класиків варто згадувати не лише у дні народження чи смерті та висвітлювати їх постаті як патетично-забронзовілі монументи. Творчість відомих усім нам Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка – жива і актуальна, близька серцю кожного українця.

Пан Олександр керувався власними вподобаннями, намагаючись донести до аудиторії ті твори, які були особливо близькі його серцю. Митець майстерно поєднав загальновідомі твори («Мені однаково» (Т.Шевченко) із менш знаними «Ой, горе тій чайці» (І.Мазепа); старовинні (Г.Сковорода) із сучасними(Л.Костенко). Пісня чергувалася із декламацією поезії та прозою.

Олександр Марченко народився у Львові, але своїм рідним містом завжди вважав Тернопіль. Трепетний емоційний зв’язок у пана Олександра і з Кременцем, містом юності його батьків. Львівська консерваторія, Тернопільське залізничне депо, Київська та Тернопільська державні філармонії, Тернопільський комерційний інститут – це тільки основні віхи у його яскравій і різноманітній трудовій біографії.

Дивує багатогранність талану пана Олександра – піаніст, шансоньє, поет, перекладач, педагог, актор. На жаль, і це вже стало сумною традицією,  українцям часто вдається реалізувати свої можливості не у себе на Батьківщині, а за кордоном. Так сталося і з Олександром Марченком. Як і тисячі наших співвітчизників, він змушений був поїхати за кордон на заробітки. В Італії він пройшов складний, цікавий і неймовірний шлях від вуличного співака до короля «поседжаторе» – виконавця неаполітанської народної пісні. Пан Марченко – єдиний іноземець, який увійшов у дванадцятку найкращих виконавців цього самобутнього жанру.

Несподівано для себе він став знаменитістю. Його запрошували на центральні канали італійського телебачення, про нього зняли документальний фільм, його впізнавали на вулиці.  Нині він живе у Тернополі.

Наступна зустріч з Олександром Марченком відбулася у музеї Юліуша Словацького за сприяння керівництва державного казначейства. У виконанні маестро багаточисельні гості музейного салону почули калейдоскоп романсів і пісень. Звучали українські, французькі, італійські, польські пісні. Друга частина виступу була присвячена фортепіанним творам – звучав Шопен.

Фридерик Шопен і «господар» Салону – Юліуш Словацький – майже однолітки і майже друзі. Їх доля була дуже схожою. Обидва емігрували в Париж, обидва були геніальними.  обидва вони любили одну і ту ж дівчину – багату шляхтянку Марію Водзінську. І хоча Марія жодному із них не відповіла взаємністю, стосунки між геніями охололи назавжди.

Не випадково звучали у виконанні О. Марченка і твори одного із найвпливовіших піаністів 19 ст.  Ф. Ліста, який був у Кременці і дав тут сольний концерт.

Виступ митця завершився дискусією, яку інспірувала директор музею Тамара Сеніна. Особливо трепетно були сприйняті слова подяки митцю, висловлені відомим кобзарем Василем Жданкіним, який також відмітив діяльність музею Юліуша Словацького як одного з центрів культурного життя регіону.

Олена ГАСЬКЕВИЧ,

старший науковий працівник музею Юліуша Словацького у Кременці 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*