Коли ж нарешті станемо на захист наших дітей?

Минулої неділі лягли на душу рядки з притчі священика під час проповіді… Колись, дуже давно, один філософ звернувся до представників різних світових релігій, аби ті одним реченням пояснили їх суть. Іудей відповів, що на це треба кілька тижнів; мусульманин –  кілька днів. А християнин сказав: «Люби Господа понад усе. І люби ближнього свого,  як  себе самого».

Здавалось би, як просто – полюбити ближнього. Якщо справді так  жити, то тоді не вчиниш жодного гріха стосовно інших: ні думкою, ні словом, ні діями. Адже ближній наш – це частинка тебе самого. Мудрою є заповідь Христа. Однак насправді важко її практикувати у повсякденному житті! Як наслідок – війна, руйнування, обман, зради, розчарування, бідність, втрачені радість і щастя… Мало замислюємось над тим, як багато важить написане або мовлене слово!  Словом можна не тільки зцілити, а й поранити душу, у гіршому випадку – збити із праведного шляху. Адже слово письменника, сценариста, образ, створений в кіно чи театрі, залишається у підсвідомості. Прочитаний на уроці твір може нагадати про себе через десятиліття. Ніщо не зникає безслідно. Наші думки й емоції формують наш макросвіт на властивих тільки їм вібраціях. Ми в ньому живемо і розвиваємо ті риси характеру, які відповідають нашим вчинкам. Словом, подібне притягує подібне. Сучасний книжковий ринок видає «на гора» творіння, які соромно не те, що читати – брати до рук: вони рясніють ненормативною лексикою, сценами, які принижують людську гідність, подекуди – насиллям. Навздогін їм з’являються хвалебні оди-рецензії, які спритно організовують самі ж видавці… І це вже ні для кого не секрет. І тисячі тих, хто їх прочитає, думатимуть, що це і є взірець для наслідування. І тоді, завдячуючи кільком особам, тисячі душ змарнують своє таке дорогоцінне і неповторне життя. Задумайтесь над цим… Прошу вас.

Якому ближньому допоможуть такі твори? Та й чи допоможуть? Давня мудрість каже, що в людині живуть дві протилежності – світла і темна. Яку з них людина «годуватиме», та й переможе. А оскільки представники сучасного мистецтва (художники, письменники, режисери тощо) пропонують не завжди «екологічний харч», то сподіватися на позитивні зрушення у культурному просторі країни не випадає. Приймаємо духовну їжу – формуємо і розвиваємо у собі внутрішнє світло, фундамент позитиву і гармонії. Читаємо і споглядаємо негатив – збуджуємо тваринні інстинкти, руйнуємо Божественне начало, натомість активізуємо заздрість, жадібність, гнів, злість. Саме тому так важливо, що читають наші діти, які дивляться фільми або вистави. Іншими словами – хто і що їх виховує поза сім’єю. Наші діти насправді кинуті напризволяще. Тому що сім’я  у нашій країні не завжди спроможна їх захистити. Для прикладу, більшість батьків в Україні була проти читання (вивчення) твору  донецької письменниці (уникаю називати прізвище, щоби не рекламувати)  про неповноцінну сім’ю, де у дівчинки… дві мами. Однак саме цю книгу нещодавно (за сумнівними схемами?) було закуплено за державні гроші для українських бібліотек. Але насправді за освіту нації відповідальне суспільство, а не один або два міністри й чиновники на місцях. Суспільство – це ми з вами! Протестуймо проти того, що несе шкоду для наших дітей і для нас самих, що, беззаперечно, шкодить нашій державі.

Служителі місцевої Мельпомени пішли ще далі. Якими тільки методами не борються за «касовість»: і виставляють себе без штанів на афішах, лаються на сцені – таким примітивним способом «пошановують» жінок… А якщо йдеться про новорічну казку для дітей, то обов’язково стовідсотково про «ріжки і копитця». І все це, між іншим, бліда копія Гоголя. Один знайомий повів дитину на згадану виставу, зміг висидіти тільки половину дії – така була на сцені чортівня! І це – напередодні Різдва Христового! Вчителі класами приводять на ці п’єси дітей… Що може такими виставами виховати у дітях та молоді сучасний провінційний театр?  А саме така «продукція» має надзвичайно низьку частоту вібрацій: вона нічого не дає ані розуму, ані серцю. Така частота не розвиває любов – агапе (з грецької    – Божа, турботлива любов). Бо саме такою є мета театру чи будь-якого іншого жанру мистецтва.

Тому всі, хто працює зі словом чи пензлем (а слову передує думка), рано чи пізно відповідатимуть за «отриманий» результат, бо все, що сіємо, згодом «проізростає» (за Довженком). Ось тільки як? Якими плодами? Сіймо, насамперед, те, що пробуджує любов і співчуття у кожному маленькому серденьку, аби згодом воно виросло у велике любляче серце, сповнене любові до ближнього. «Планета Земля є найбільшим «підприємством» у Всесвіті, де продукується любов», – сказав якось індійський святий Бгагаван Шрі Сатья Саї Баба. Тож будьмо активними й усвідомленими менеджерами цього «підприємства». Наші думки, слова і справи мають бути чистими і чесними.

До слова. Біля входу в Стелленбоський університет (ПАР) висить таке оголошення: «Знищення будь-якої нації не потребує атомних бомб або використання ракет дальнього радіусу дії. Потрібно тільки знизити якість освіти і дозволити учням обманювати на екзаменах. Тоді:

  1. Пацієнти помирають від рук таких лікарів.
  2. Будівлі руйнуються від рук таких інженерів.
  3. Гроші губляться від рук таких економістів і бухгалтерів.
  4. Справедливість втрачається в руках таких юристів і суддів.
  5. Крах освіти – це крах нації».

Що може бути красномовнішим, аніж ці рядки…

Борис СЕМЕНЯК,

член НСЖУ, інформотерапевт

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*