Коли рідні люди не можуть дійти згоди, чи винна у цьому держава?

До редакції останнім часом зачастили люди з проблемами особистого характеру. Хтось не може знайти спільної мови з невісткою,  хтось – із сином, хтось – із сусідом. Коли ж я почала вникати, то з’ясувалося,  що, на їх думку, винні не вони, а… держава. І редакція має про це написати…

Хоча особисті конфлікти не варто виносити на загал, все ж коротко, не називаючи прізвищ, опишу ситуації, що приводять людей до редакції газети за підтримкою. Правда, ми нічим не зможемо допомогти цим людям. Нема як вимагати і від держави допомоги у вирішенні домашніх конфліктів. Хоча держава, а це не лише державні мужі, а й ми з вами, несемо відповідальність за все, що відбувається довкола. А сімейні проблеми – це, насамперед, проблеми суспільства, моралі. Звичайно, якщо у державі складне життя, то це відображається й на сімейних стосунках: проблем і конфліктів назбирується чимало. І кожен стає їх заручником.

Багатьом людям бракує грошей – на харчування, оплату комуналки. У когось пенсія мізерна, хтось втратив роботу, хтось поїхав на заробітки і залишив хвору маму або малолітнього сина, який став наркоманом. Відтак, соціальні проблеми однієї родини створюють загальнодержавні проблеми.

Днями до редакції завітала пенсіонерка з Козівського району. Каже, має складне життя – важко працювала, поховала чоловіка. Син розлучився вже вдруге. А третя жінка забрала її синочка з родини – поїхав він жити з нею спочатку в іншу область, а згодом –  у Польщу. І забув дорогу до рідної хати, до старенької матері. Вона прийшла до нас порадитися, як сина в іншій країні розшукати, як змусити його  навідатися до неї. «Я його виростила, а тепер на старості літ бідую, – плакала мати. – Хіба він не зобов’язаний дбати про мене? Нехай хоч сплачує мені аліменти».

Про них нині багато балачок. Але тема аліментів батькам ще не набула широкого розголосу. На виконанні у Державної виконавчої служби перебуває 207 тисяч проваджень про примусове стягнення аліментів з осіб, які понад 6 місяців їх не сплачують. З них 86 тисяч проваджень – стосовно батьків, які більше року ігнорують обов’язок утримувати дітей. Про це повідомляють фахівці Міністерства юстиції України.

Закон, ухвалений 6 лютого 2018 року, посилює відповідальність батьків за несплату аліментів. Зокрема, діють обмеження щодо права виїзду за кордон, користування автомобілем та зброєю. Крім того, впроваджується ще один засіб впливу на боржників – виконання суспільно-корисних робіт.

З цього приводу до редакції завітав ще один молодий чоловік. Він обурений побутуванням у суспільстві радянського стереотипу, що сплачувати аліменти має батько. У його товариша з Шумського району троє маленьких дітей. Горе-мати покинула його з дітьми і подалася світ за очі. Відтоді ні її, ні жодної допомоги від неї чоловік не отримував. З дружиною не розлучений, аліментів не отримує. А діти ж потребують і матеріального забезпечення, і моральної підтримки.

Нашим гостем був ще один молодий чоловік з Теребовлі. Якийсь час він був на заробітках у Польщі, зрозуміло, грошей для дитини не платив. Каже, думав, що приїде і тоді віддасть кошти колишній дружині. Працював важко. А жінка тим часом через суд попросила аліментів, та ще й правдами-неправдами сама виїхала за кордон і дочку вивезла.  Про місце перебування своєї донечки чоловік не знає, хтось повідомив, що вони мешкають в Італії. Там  колишня дружина співмешкає з італійцем, працює і повертатися до України не планує. У чоловіка виникли проблеми – виїхати за кордон він не може, бо, мовляв, аліменти заборгував. Розповів, що готовий усі до копієчки гроші дитині віддати, аби обійняти свою кровинку. Однак не знає, як має це зробити. У всьому ж звинувачує … державу. Мовляв, була б тут робота і гідна зарплата, то не треба було б їхати за кордон, сім’ї не розпадалися б, діти не залишалися б соціальними сиротами.

Демографічна ситуація в Україні – це проблема з проблем. Як свідчить статистика,  до 2050 року кількість населення України може скоротитися на третину. А низький рівень життя перешкоджає збільшенню народжуваності.

Аналітики ООН порахували населення України, у тому числі й у Криму, у минулому і тепер. Нині його чисельність становить понад 42 млн людей, а в у 90-х роках минулого століття українців було 52 мільйони. За даними Державної служби статистики, лише протягом січня – лютого цього року кількість населення зменшилася на 40 тис. осіб.

За словами наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень Лідії Ткаченко, депопуляція на сьогодні визначає наше майбутнє. Її причиною залишається висока смертність. Факт скорочення населення є свідченням глибокого соціального неблагополуччя. За кількістю смертей у світі станом на 1 січня 2018 року Україна посідає 5 місце з показником 14 смертей на тисячу осіб.

Велика частка населення емігрує за кордон, насамперед, молоді й освічені люди. Така ситуація призводить до зменшення кількості працездатних дорослих, які можуть фінансувати виплати пенсіонерам.

За даними ООН, нині за кордоном проживає 11% українців, яких країни Східної Європи активно стимулюють до імміграції. Через низький рівень життя і народжуваність не збільшується. Лише одну дитину або двох має кожна друга родина в Україні, свідчить Держстат. Причина знову у фінансах: виплат при народженні дитини не вистачає для забезпечення мінімальних потреб.

Експерти з демографії наполягають на необхідності перепису населення. В уряді уже створили комісію, аби провести перепис у 2020 році, і повідомили, що на це знадобиться щонайменше 2 млрд грн. Але справа не грошах і не в статистиці, а в тому, щоб нарешті подбати про розвиток України та благополуччя громадян.

Галина ВАНДЗЕЛЯК

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*