Коли проза звучить поезією…

Пригадуєте безсмертне «Intermezzo» геніального Михайла Коцюбинського? Його прозові рядки, котрі звучать високою поезією? Згадайте: «Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба…»; «Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо…»; «Ти дороге для мене. Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілюючий напій, п’ю, як дитина молоко з материних грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш – охоче виливаю в себе вогняний напій й п’янію від нього…»

Ці уривки – немов своєрідний заспів до книжки малої прози Олега Смоляка – шанованої людини, авторитетного науковця і, як читачі вже мали змогу переконатися з його попередніх збірок, талановитого літератора. Вони – як камертон, на котрий озвалася виповнена музикою душа доктора мистецтвознавства, педагога, котрого студенти люблять так, як він любить світ і людей. У його етюдах, як і в прозі Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного і вже ближчих за часом до нас Олександра Довженка, Михайла Стельмаха, Євгена Гуцала та інших класиків української літератури, теж усміхається сонце, дзвенять кришталеві роси і витьохкують солов’ї.

Ідеться про нову книжку доктора мистецтвознавства, професора Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Олега Смоляка – «Полумисок долонь» (Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2017 – 52с.). Це вже п’ята збірка малої прози вченого та літератора, яка побачила світ упродовж останнього часу. Перед нею були книжки «Провесінь», «Загребельські придибенції» (обидві – 2015), «Із Загреблі на околиці», «Маленьке кроленятко» (обидві – 2016). Так розкрився ще один – літературний – талант  вдумливого дослідника, генератора та реалізатора мистецтвознавчих ідей, автора більш як тридцяти наукових та методичних публікацій, навчальних програм з народознавства, музичного фольклору, української народної музичної творчості для шкіл, музичних училищ та університетів, монографій. А ще – упорядника, редактора; видавця збірників народних пісень та творів українських композиторів, організатора міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій, головного редактора «Наукових записок ТНПУ ім. В. Гнатюка; серія: мистецтвознавство».

«Полумисок долонь» умістив сорок три етюди, написані у різні роки. Вони розкривають окремі миттєвості в явищах природи та життєвих ситуаціях людини. Творам притаманні глибина поетичної палітри та індивідуалізм художнього письма.

Етюд за етюдом – мов самоцвіти з багатющої колекції Олега Смоляка. Які точні порівняння, які блискучі епітети, які неповторні метафори! Яка розкіш барвінкової, соковитої нашої мови! Наводити приклади – це, по суті, повторювати в цитатах весь текст, так густо він збагачений такими засобами творення істинної художності. Тому щиро раджу: вчитайтесь у ці рядки, продиктовані небайдужим серцем, вдумайтесь у те, що хотів сказати автор, – і ви неодмінно відчуєте, як озиваються струни вашої душі, як ширше розплющуються очі, як слух вловлює те, що досі залишалося недоступним. У результаті – станете ближчими до Творця, чуйнішими, добрішими, охочішими допомогти і людині, й пташині.

А це значить, що мети своєї автор зумів досягнути, засіяв літературну ниву добірним зерном. Побажаймо ж йому нових успіхів, нехай урожаїться його мудре, світле і тепле Слово!

Богдан МЕЛЬНИЧУК,

головний редактор журналу «Літературний Тернопіль»

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*