Йому болить Україна

25022503Проголошення на Тернопільщині Року Івана Марчука – не просто шанобливий жест, аби ще раз підкреслити велич постаті визнаного в світі художника. 80-річний ювілей митця – слушна нагода, щоб його творчість більше пізнали на малій батьківщині. Бо, до нашого сорому, не так багато й знаємо, мало кому випадало бачити його картини (а їх – майже 5 тисяч!). Щоправда, чули, що він –  єдиний українець у списку ста геніїв сучасності, складеному британцями, а в Італії його ім’я – серед достойників Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. А ще – засновник особливого творчого стилю, який нарік «пльонтанізмом».

 

Виставка Івана Марчука «Генотип вольності», що днями відкрилася у картинній галереї в Тернополі, частково заповнила величезну «білу пляму», яка дотепер приховує його творчий доробок від очей, скажемо так, ширшої  аудиторії. Нехай і небагато картин (лише 64) в оригіналі постали перед нашим зором, однак усі створені митцем, котрий якось запевнив: «Я міг би розмалювати небо і не повторитися».

Щоб це довести, йому знадобилися десятки літ «каторжної праці біля мольберта». В тому числі й на чужині – в Австралії, Канаді, Сполучених  Штатах Америки. І таки заслужив визнання. Коли 2001 року повернувся додому, йому навіть було обіцяно персональний… музей! І слово майже не розійшлося з ділом – через три роки у фундамент майбутньої споруди на Андріївському узвозі столиці Віктор Ющенко заклав першу цеглину. Єдину, на жаль.

У січні 2012-го  в  київській галереї “Мистецька збірка” відкрилась виставка, приурочена 75-річчю художника. Правда, в експозиції – лише півсотні полотен. Але знову щедрі обіцянки… Зокрема, тодішній міністр культури, скрипаль Михайло Кулиняк, даруючи ювілярові  букет троянд, зіграв чергову бюрократичну увертюру. Мовляв, не довго зосталося вам, всенародно пошанованому, в такому поважному віці тягати картини до майстерні, що на п’ятому поверсі. Подаруємо просторішу й у зручнішому місці! На тому і вмовкла струна.

Перший і поки що єдиний музей всесвітньо відомого художника, лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка Івана Марчука створили його земляки у рідному селі Москалівка Лановецького району.

Днями у Тернополі, вітаючи Івана Степановича зі славним 80-річним ювілеєм, місцева влада привселюдно заприсяглася, що ладна «поселити» його картини у древньому замку над Ставом. Звісно, якщо митець дасть згоду на їх постійну «прописку».

Від прямої відповіді художник утримався. Можливо, тому, що за своє життя привабливих пропозицій наслухався надто багато. Тому з неприхованим жалем мовив: «Ще жоден аристократ духу не засвітився в Україні на весь світ, хоча народжує вона талантів найбільше на квадратний метр. Але не пестить, не викохує їх».

Усе, чого досяг, каже, це завдяки власній селянській упертості. Й часто – всупереч загальноприйнятим устоям,  традиціям, які здатні хіба що «тримати у полоні». Переглянувши світлини заслуженого журналіста України Олега Снітовського, які експонувалися у картинній галереї в Тернополі як прелюдія до виставки Івана Марчука, можна дійти висновку: світовому генію сучасності, здається, наймиліше в рідному селі.

В одному з «ювілейних» інтерв’ю п’ять років тому він стомлено зізнався: «Мене не тримає держава, якої немає. Яка поки що зветься Україною, але її розпродадуть». Майже те саме  повторив із гіркотою нині: «Все, що зроблене мною, це не завдяки допомозі держави, а всупереч…»

Мовив не від злоби чи особистої образи. Наперекір усьому, Майстер таки досяг вершин світової слави. Але йому болить Україна.

Зенон МИХЛИК, журналіст

Фото Івана ПШОНЯКА  

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*