ЙОГО ЖИТТЄВИЙ ВИБІР – ЖУРНАЛІСТИКА

«Усі ми родом із дитинства» – так писав свого часу знаменитий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері. Це крилате визначення певною мірою стосується і відомого журналіста, активного громадсько-політичного діяча Івана Павловича Гаврилишина, якому 15 травня виповнилося 70 років.

Народився ювіляр у простій селянській сім’ї в селі Оришківці Гусятинського району на Тернопільщині. Батько Павло Іванович і мати Катерина Карпівна разом із шкільними вчителями прищепили йому глибоку любов і повагу до людей,  до праці і хліба насущного, до рідної мови і Батьківщини, вірність правді, добру і справедливості. І він щиро дякує їм за ці мудрі й вічні критерії, якими керується все своє свідоме життя.

Ще у школі виявився його неспокійний і бійцівський характер, сформувалась здатність контактувати з людьми, максимальна зібраність і ділова зосередженість. Він був старостою класу, головою учнівського комітету, заступником керівника шкільної виробничої бригади, редагував стінгазету «За знання», що була визнана кращою на районному конкурсі.

12 лютого 1963 року в районній газеті була надрукована його перша замітка «Привабливий вогник» про сільську бібліотеку. Пожовклий від часу примірник газети він зберігає й досі. У школі робсількорів при районній редакції ознайомився зі світом журналістики, його змістовні й аргументовані кореспонденції друкувалися все частіше і знаходили схвалення читачів. По суті, це й визначило його життєвий вибір – стати професійним журналістом.

Значний вплив на його творчий процес справили досвідчені газетні працівники Анатолій Шуляк, Іван Бондар, Віра Зеленська, Анатолій Попов, Ігор Мороз, Лариса Забігайло, Леонід Дубас, Любомир Габруський, Іван Возний та інші, які щедро передавали йому сутність, тонкощі і специфіку своєї майстерності, вміння правдиво, яскраво і переконливо писати, відверто ділились труднощами нелегкого репортерського хліба. На жаль, багато з цих мудрих наставників вже пішли у Вічність, а з живими колегами він підтримує дружні контакти, всі їх імена надійно закарбовані у його вдячному серці.

Зрозуміло, щоб добре писати потрібен не тільки природний дар. Для правильного осмислення дійсності, осягнення важливості і глибини тієї чи іншої проблеми необхідно постійно вчитися, розширювати свій кругозір. У той час на факультет журналістики можна було поступити тільки за наявності дворічного виробничого стажу. Тому після закінчення середньої школи Іван відразу ж «впрягся» у журналістського воза – почав працювати літературним працівником, потім завідував відділом редакції районної газети.

Відомо, що у радянські часи районна газета була офіційним органом райкому партії та райвиконкому і виконувала нав’язану їй роль «колективного пропагандиста, агітатора й організатора мас», тобто відтворювала підказані «зверху» конкретні ідейні вказівки, теми і напрями. Сповідувався так званий соціалістичний реалізм: співробітникам редакцій потрібно було писати так, як ідеологічно вигідно Комуністичній партії. Тож, насамперед, доводилося висвітлювати виробничі справи, хто і як виконав і перевиконав соціалістичні зобов’язання, а хто «пасе» задніх.

Іван згадує прикметну ситуацію. Навесні часто сходяться по часу Воскресіння Христове і Першотравень. І люди напередодні великого релігійного свята прикрашають свої домівки, наводять зразковий лад на подвір’ї, впорядковують кладовища. Традиція ця склалася давно, проте треба було писати, що саме так населення готується до Першотравня. Ці та інші подібні факти явно протирічили місцевому менталітету, не вписувалися в характер українського селянства. Було, як кажуть, і смішно, і грішно…

Життєвий і творчий досвід Івана збагатила напружена солдатська служба в авіаційних частинах. Адже літаки, як співається у відомій пісні, самі не літають, на землі і в небі їх обслуговують пілоти і штурмани, технічні спеціалісти. Саме про них оперативно й цікаво писав військовий кореспондент Іван Гаврилишин в армійських газетах. За творчі здобутки командувач військовим округом двічі оголошував йому подяку.

У 1975 році Іван закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, в якому є багатовікові національні традиції, міцна навчально-методична база, високопрофесійний професорсько-викладацький колектив, належний рівень викладання. Улюблена альма-матер сприяла формуванню нового масштабного бачення світу, розкривала матеріальні підвалини системи мас-медіа, законодавчі основи їх функціонування, стосунки із владою і суспільством.

– Майбутніх журналістів, – згадує він, – вчили мислити творчо, серйозно ставитися до своєї справи, чітко й оригінально викладати свої думки і пропозиції. Студенти вчилися принциповості, порядності й об’єктивності, грунтовному і всебічному аналізу конкретних життєвих ситуацій, наполегливо шліфували свою майстерність.

Творчим кредо для нього, стали напутні слова тодішнього декана факультету журналістики Йосипа Цьоха, що актуальні й сьогодні: «Факти – вперта річ. Тому писати треба правду, тільки правду і нічого, крім правди. І за цю правду потрібно боротися. Пам’ятайте, що будь-яку статтю можна написати ще краще. Ви, як автори, своєю честю і совістю відповідаєте за кожен факт, за кожне друковане слово».

Так трапилося, що Івану після навчання довелося тривалий період трудитися не за фахом, але він ніколи не поривав зв’язків із журналістикою, яка стала його паралельною професією. Певний час працював в молодіжних організаціях, які виховували надійну зміну старшому поколінню. Був завідувачем відділу кадрів і організаційної роботи Української республіканської ради з туризму і екскурсій, відповідальним секретарем Міжвідомчої комісії з питань туризму Української профспілкової ради, проректором інституту туризму ФПУ з міжнародної діяльності, редагував туристичний журнал.

Як принципового, компетентного і креативного професіонала Івана Гаврилишина запросили у 1998 році на роботу в апарат Верховної Ради України. Працював помічником-консультантом народного депутата, радником-прес-секретарем першого заступника голови парламенту. Брав безпосередню участь у вивченні громадської думки, захисті конституційних прав і свобод громадян, підготовці законопроектів та інших документів. Він швидко схоплює сутність подій, добре бачить зв’язки між різними явищами життя, аргументовано робить слушні висновки і пропозиції. Усе це відчувається і в його газетних публікаціях.

Життя щоразу «підкидає» йому цікаві теми і, як він любить часто жартувати, «пише за принципом: ні дня без рядка, ручка в руці і головне – щоб чорнило не засохло». Звичайно, виступає в усіх жанрах, та найбільше йому до вподоби політичні портрети, історично-біографічні матеріали про хороших людей – наш найцінніший скарб. Це вони своєю щоденною і невтомною працею забезпечують могутність Української держави, створюють добробут народу.

Нині Івана Павловича як громадянина і патріота України надзвичайно хвилює напружена політична і соціально-економічна криза у нашій країні, яка з кожним роком тільки загострюється. Передусім, тривожать військові дії на сході країни, де вже п’ятий рік гинуть люди, у тому числі і мирні жителі. Він виступає за мирне вирішення цього конфлікту, за неухильне збереження територіальної цілісності, державного суверенітету і незалежності рідної України.

Незважаючи на поважний вік і постійне фізичне та психологічне навантаження, мій друг і колега зберіг любов до людей, ніколи не втрачає почуття гумору, веселого і доброзичливого характеру, сповнений творчого потенціалу і нових масштабних планів… Можна з впевненістю сказати, що спокій йому навіть і не сниться, як справжня «акула пера» він і далі невтомно виступає на інформаційному фронті.

Крім того, на громадських засадах Іван Гаврилишин працює помічником-консультантом народного депутата України Івана Куліченка. Є почесним членом Адміністративного центру Української секції Міжнародної поліцейської асоціації, яку очолює колишній міністр внутрішніх справ України генерал армії Андрій Василишин. Він – прес-секретар громадського територіального земляцтва «Тернопілля», яким керує  заслужений діяч мистецтв України Валерій Бачинський.

За особливі заслуги перед народом член Національної спілки журналістів України, державний службовець третього рангу Іван Гаврилишин нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, урядовими, профспілковими, журналістськими, ветеранськими, церковними орденами, медалями, грамотами та іншими високими відзнаками. Та особливо дорогими для нього є вдячні слова читачів.

Щиро вітаємо шановного Івана Павловича Гаврилишина зі славним ювілеєм і Днем журналіста, бажаємо йому нових творчих успіхів, завзяття й оптимізму, міцного здоров’я і довгих років щасливого життя. Ми знаємо, що його мудрість, ерудиція і безцінний досвід нам дуже потрібні!

 

Микола КОЗАК,

член Національної спілки

журналістів України,

ветеран профспілок України

 

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА

 

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*