Як нам бракує її безкомпромісності

viewimgГосподь нагородив мене своєю ласкою – бути сучасницею знаменитої Іванни Блажкевич і 9 жовтня 2016 року у мої 86 літ взяти участь у святкуванні 130-річчя від дня її народження в селі Денисів Козівського району.

Після Служби Божої в місцевій церкві відбулась урочиста частина. Присутніх привітав директор Денисівського краєзнавчого музею й одночасно організатор свята Богдан Савак. Бездоганно вела програму директор Козівського районного будинку культури Світлана Андрушків. Чудово грав оркестр районного будинку культури, чергувались хорові пісні, талановито виконані кількома колективами, з виступами промовців. Діти декламували вірші «бабусі Іванни» і співали. Козівський дитячий зразковий театр показав виставу, перероблену письменницею з поеми Івана Франка «Лис Микита».

Надали слово і мені. Я сказала, що якби письменниця  створила лише вірші «Українка я маленька» для дівчаток  чи «Українець я малий» для хлопчиків і більше нічого гідного для України не зробила, то все ж заслуговувала б доброї пам’яті  нащадків. Адже ці вірші увійшли до золотої скарбниці української літератури. Вони розлетілися по всіх континентах, куди доля закидала наших земляків. Ці твори виховували в дітях почуття патріотизму, прагнення служити Україні, і це передавалось від покоління до покоління, зберігались мова, звичаї, релігія.

Шанувальники Іванни Блажкевич у своїх виступах широко висвітлювали її діяльність. Я ж говорила про дещо інше – про характер, цілеспрямованість, сміливість і безкомпромісність нашої землячки. Для неї не існувало кумів, сватів, приятелів, якщо вони діяли всупереч її  переконанням. Як нашому народові, особливо його керівникам, бракує таких якостей. Наприклад, коли вона ознайомилась із романом «Сестри Річинські», написаним відомою українською письменницею Іриною Вільде, то заявила: «Де ви набрали стільки нечисті в нашому священичому колі? Я знала багато священичих родин, вони були носіями культури в селах. Чому ви про це не написали?». Ірина Вільде спочатку дуже образилась. Та всі знали: якби написала так, як сказала Іванна, то роман не був би надрукований, авторка не мала б високої Шевченківської премії. Слова Блажкевич не завадили їх дружбі, і Вільде часто навідувалась у Денисів.

Коли наша славна галичанка написала невелику книжечку «Пухнастий король», де радила дітям розводити кролів, комуністичні ідеологи вимагали дещо змінити зміст, похвалити радянську дійсність. Тоді письменниця жартувала: «Мушу хіба причепити кроликам червоні вушка».

    Я була знайома з Іванною Блажкевич від 1962 року.  Найвищою нагородою від неї вважаю звертання «приятелька». До речі, так само зверталася до мене і її дочка п.Дарія П’ятківська. Треба віддати їй належну шану, що гідно продовжувала справу своєї матері, приймала численні  екскурсії, знайомила з музейною садибою, з діяльністю Іванни Блажкевич, берегла експонати і творчий спадок, частувала кожного яблуками, горішками чи медівничками.  

    Наприкінці свого виступу я показала книжку «Життя, віддане Україні», про яку майже ніхто не знав протягом  десяти років, хоч надруковано 500 екземплярів, запропонувала удостоїти званням лауреат премії імені  Іванни Блажкевич  п.Любомира Півсетка за його  вагомий внесок для популяризації діяльності цієї славної жінки, яка віддала Україні та її народові всі свої сили.

Ядвіга ФЕДИК-БАЛАЦЬКА

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*