Я прийшла за тобою…

222За вікном дощило, а малий Максим вимагав погожої днини, аби грати футбол. Ольга щось невлад відповідала, мовляв, ще трохи треба почекати. Жінка останні півроку і сама себе не впізнавала. У неї навіть голос змінився, не те що зовнішність…

Ольга шукала теплу піжаму для Максимка, як тут на голову звалився альбом з фотографіями. Руки самі почали гортати весільні фото, очі жадібно вдивлялися у події недавніх літ, а груди тремтіли від спогадів і хвилювання. П’ять щасливих років разом з Андрієм…

Чітко пригадала той осінній вечір. Її чоловік погрався з синочком і, як завжди, пішов ввечері до магазину по хліб.

Минуло дві години… Можливо, Андрій когось зустрів? Та враз у двері задзвонили. На порозі стояв захеканий і стривожений сусід Олег. Виявляється, коли Андрій повертався з магазину, на нього напали ззаду. Вдарили чимось важким по голові, гроші і шапку забрали.

З того часу в Ольги ніби розум відняло. Щось у ній зламалося. Вона не могла уявити життєрадісного, кремезного чоловіка і – прикутого до ліжка. Ольга навіть до лікарні жодного разу не пішла, не провідала хворого Андрія. Їй усі дорікали. Батьки з села приїжджали, просили, схаменися, дочко. Друзі Андрієві також заходили, соромили, та де там. Вона боялася побачити лежачого чоловіка, колись такого сильного, а тепер…

Усю опіку над Андрієм взяла його тітка Мирося. Товариші і колеги з роботи зібрали на операцію грошей. Тільки вона, Ольга, була осторонь від усіх цих проблем і жаліла себе, жаліла…

А сьогодні, коли на голову звалився альбом, вона наче прокинулась від власного сорому і небуття, в якому перебувала так довго. Майже цілу ніч картала себе, згадувала Андрія, і вперше гірко заплакала. А коли від безсилля заснула, то побачила дивний сон. Андрій чомусь був у білому костюмі, ледь усміхнені очі з докором дивилися на Ольгу. Вона простягла до нього руки, та він враз зник. Прокинулась стривоженою, тіло боліло, а душа просто ридала. Ледь встигла відвести Максимка в садок. На роботу не пішла. Вона повинна побачити Андрія, перепросити його і повернути додому.

Їхала маршруткою. Час минав так повільно, що не могла дочекатися зустрічі з чоловіком. Пригадала весільну подорож у Крим, коли Андрій зробив їхній медовий місяць незабутнім. Скільки всього цікавого вони пізнали. Ольга вперше побачила море і пальми. І як вона могла все це забути, як могла покинути у важку хвилину Андрія? Він ніколи б так не вчинив, якби трапилась біда з нею… Нічого, зараз вона прийде, впаде перед ним на коліна і вимолить прощення. Він їй так потрібен. Нехай і прикутий до ліжка. Вона буде піклуватися про нього, розмовляти і просто дивитися в його карі очі…

На четвертий поверх жінка не йшла, бігла. А перед дверима зупинилась, відхекалась. Рука потяглася до клямки. Відчула тривогу, у повітрі витав неспокій, почула ридання і схлипування. Ноги стали враз важкі, серце забилося швидше. За мить лице заливали сльози і Ольга вже лежала на холодних Андрієвих грудях та з тугою промовляла: “Андрію, чуєш, прости, я ж прийшла за тобою…”

Оксана ВОЛОШИНА

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*