Я хотів… розлучитися

25076Коли я повернувся додому, моя дружина накривала на стіл. Взяв її за руку і сказав, що нам потрібно поговорити. Вона сіла і почала спокійно вечеряти. І знову я побачив біль в її очах. Раптом зрозумів, що не можу нічого сказати. Але повинен був зробити це. Я хотів розлучитися.

Спокійно почав розмову. Здавалося, що вона абсолютно не розлютилася. Тільки запитала мене м’яко: «Чому?» Я не відповів. Того вечора ми більше не розмовляли. Вона плакала. Я знав, що їй хотілося дізнатися, що трапилося з нашими стосунками. Але мені було складно зізнатися, що моє серце тепер належить іншій – Марині.

Наступного дня повернувся додому пізно і застав її за письмовим столом. Я відразу пішов спати. Коли прокинувся, вона все ще писала. Але мені було все одно.

А вранці вона познайомила мене зі своїми умовами розлучення. Від мене нічого не вимагалося, лише відкласти розлучення на місяць. Вона попросила спробувати пожити цей місяць нормальним життям і докласти для цього всіх зусиль. Причина була простою: у нашого сина починалися іспити, і вона не хотіла, щоб він турбувався через наше розлучення.

Це мене влаштовувало. Але була ще одна умова: я повинен був щодня протягом місяця виносити її на руках з кімнати до порога – як у день нашого весілля. Я подумав, що вона божеволіє. Але щоб не ускладнювати ситуацію, прийняв цю дивну вимогу.

У нас з дружиною давно не було ніяких тілесних контактів. Тому першого дня, коли я ніс її на руках, це виглядало незграбно. Наш син стояв позаду і плескав у долоні, радіючи з того, як тато несе маму. Опустив її на землю за вхідними дверима, і вона пішла на роботу. Я теж поїхав в офіс.

Наступного дня нам обом було легше. Вона міцно тримала мене. Я відчував запах її парфумів. Зрозумів, що вже давно не придивлявся до цієї жінки. Дрібні зморшки на обличчі, сиве волосся… Наш шлюб наклав свій відбиток.

На четвертий день, коли взяв її на руки, відчув, як близькість повертається. На шостий день відчув, як почуття близькості стає все сильнішим. Так непомітно пролетів майже місяць. Можливо, щоденні тренування зробили мене сильнішим.

І ось одного разу вранці вона шукала, що ж їй одягнути. Переміряла багато суконь, але так і не могла знайти ту, яка б добре на ній сиділа. Вона зітхнула і сказала, що всі сукні стали великими. І я раптом зрозумів, як сильно вона схудла. Напевно, тому мені було так легко носити її на руках. Мене вразила думка: «Скільки ж гіркоти і болю в ній приховано!» Мимоволі протягнув руку і погладив її по голові.

У цей момент увійшов наш син і сказав, що мені пора нести маму. Для нього вигляд батька, який несе на руках маму, став невід’ємною частиною його життя.

Взяв її на руки, вона обняла мене за шию, а я притиснув її до себе ще сильніше. Це було так само, як у день нашого весілля.

Останнього дня, коли тримав її на руках, не міг ступити й кроку. Наш син пішов до школи. Я міцно обняв її і сказав, що й не помітив, як з нашого життя зникла близькість.

Приїхав до офісу і вистрибнув з машини, навіть не зачинивши двері. Боявся, що будь-яке зволікання може змусити мене змінити своє рішення. Побачивши Марину, сказав: «Пробач, але я більше не хочу розлучатися. Мій шлюб був нудним тому, що я не цінував миттєвостей нашого життя, а не тому, що ми вже не любимо один одного…».

Після цих слів відразу ж поїхав додому. По дорозі заїхав у квітковий магазин і замовив букет для дружини.

Продавчиня запитала, що написати на картці. Я відповів: «Буду носити тебе на руках щоранку, поки смерть не розлучить нас».

З букетом квітів і посмішкою на обличчі я зайшов у нашу спальню. Дружина лежала на ліжку. Мертва…

Вона боролася з раком уже кілька місяців, а я був так зайнятий романом з Мариною, що навіть не помітив цього. Дружина знала, що скоро помре, і при цьому хотіла захистити мене від ненависті нашого сина, в разі розлучення. Головним для неї було те, аби після її смерті в очах сина я залишився люблячим чоловіком…

Автор невідомий

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*