Я – багата жінка, моє багатство – діти!

665Що найголовніше у житті кожної людини? Знаю, одні скажуть здоров’я, тому що часто хворіють, інші – багатство, бо змушені щодня рахувати копійки, треті – щоб поряд були рідні, батьки. А я з упевненістю скажу, що моє щастя – це мої янголятка-діточки.

Яке це радість – щоранку бачити їхні заспані оченята. Коли вони, ще напівсонні, біжать на кухню, щоб мене обійняти, поцілувати. А оце: «Матусю, ми тебе любимо мільйон трильйонів разів!» Що можна зрівняти з цим щастям?

Часто дивлюся новини, і коли бачу, як жінки відмовляються від діточок, викидають малят в сміттєві баки, підкидають під двері лікарень чи притулків, у мене серце кров’ю обливається…

Мені лише 27 років, проте я вже багатодітна мама. Маю троє синочків. Виховую діток сама. Важко, але з Божою допомогою справляюся.

Я росла звичайнісінькою дитиною у гарній сільській сім’ї. Ходила в школу, допомагала батькам. Та сталося горе – помер батько. Ми з мамою підтримували одна одну і разом пережили нашу біду. Потім я вступила в Тернопільський педагогічний університет на вчителя початкових класів. Гарно вчилася, часто навідувалася до мами. На другому курсі познайомилася з хлопцем. Він вчився на фізкультурному факультеті. Вродливий, зі спортивною фігурою. Я закохалася до безтями. Ходила за ним як песик. Робила усе, що він захоче. Думала, він також мене любив. Та де там! Ігор тільки користувався моєю наївністю. Невдовзі дізналася, що вагітна. Розповіла усе коханому. Він, замість того, щоб мене підтримати, заспокоїти, відлупцював. Я зі слізьми поїхала до мами. Боялася, що вона почне плакати, а то й узагалі вижене з дому, але прийняла і мене, і моє ще ненароджене дитя. Я забрала документи, готувала до пологів. Народила хлопчика Іванка. Ми обожнювали дитину. Мама вийшла на пенсію, сиділа з Івасиком, а я пішла на роботу.

Потім мама сильно захворіла і невдовзі відправилась до тата на небо. Я залишилась із сином сама. Та невдовзі до мене почав залицятися сільський фермер. Обіцяв, що я матиму усе, щоб не захотіла, говорив, що синочка виховуватиме, як рідного. Ми почали жити разом. Невдовзі я повідомила чоловіку щасливу новину, що вагітна. Він наче сприйняв усе, як належить, сказав, що дуже щасливий. Та з часом я помітила, як він почав погано ставитися до Івасика, сварити його, бити. Я й покинула його, не пояснюючи нічого. Він погрожував, що відбере в мене дитину, як тільки народжу. Обзивав, пліткував. Тоді я продала батьківську хату і переїхала в інший район.

Тут знову зустріла кохання. Знову завагітніла і залишилась сама…

Люди мене недолюблюють, називають профурою, кажуть, що спеціально народжую дітей, щоб отримувати матеріальну допомогу. А мені і байдуже. Я люблю своїх дітей. Вони у мене завжди чистенькі, доглянуті, нагодовані. Може і не мають стільки, скільки їхні однолітки з багатих сімей. Та у них є найголовніше – моя щира, віддана любов.

Дорогі дівчата, жіночки, повірте, діти – це Божа благодать, благословення. Ніколи не дивіться, що говорять інші. Живіть так, як підказує ваше серце, бо саме через нього до нас звертається Господь. У житті буває всіляке, головне – перетерпіти, не скаржитись, а сприймати усякі неприємності як урок, робити висновок і йти далі.

Катерина

Зборівський район

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*