Інна ВОВЧОК: «Найбільше щастя – бути потрібною»

Їй лише 21, і вона – наймолодший депутат обласної ради. Інна – надзвичайно активна людина з власною патріотичною позицією. Завжди виконує поставлені перед собою завдання на «відмінно» та плідно працює для розвитку нашої області. А ще, як розповідають її колеги, вона – надзвичайно щира й відповідальна.

Ми вирішили поцікавитися, чим живе наймолодший депутат обласної ради та чому вирішила присвятити себе політиці.

Інна Вовчок народилась у травні 1996 року в селі Ридомиль, що на Кременеччині. Закінчила сільську школу. Нині навчається на 5-му курсі Тернопільського національного економічного університету.

З теплою посмішкою, непідробною вдячністю та повагою Інна згадує про своїх батьків, які завжди підтримували її.

– Мої батьки виховали мене так, щоб я завжди робила добро і була чесною, насамперед, перед собою, а також перед людьми, – розповідає дівчина. – Я надзвичайно вдячна найріднішим за радісне дитинство, адже, справді, вони робили все, щоб їхня дочка була щасливою. Вони й досі мені допомагають та підтримують. Мама – вчитель англійської мови, батько – ветеринар. Саме від нього мені передалося розуміння, що найбільше щастя – бути потрібною.

– У школі ви були відмінницею?

– Скажу так: я була дуже активною. Займалась вокалом, грала в аматорському театрі. Окрім того, цікавилась спортом. Грала в баскетбол, а разом із друзями вболівала за нашу місцеву футбольну команду. Люблю вишивати і співати. Це – моє хобі.

– Навіть вишиваєте?

– Так, вишиваю бісером ікони. Це приносить мені справжнє задоволення. Особливо, якщо дарую їх друзям чи рідним. Досі люблю футбол. Хоча, здавалося б, я – дівчина… Проте ще з дитинства вболівала за збірну України, ніколи не пропускаю матчів за участю нашої національної команди, захоплююся самовіддачею спортсменів.

– А самі на футбольний майданчик не виходите? Треба ж кудись подіти свою енергію.

– Є куди! У мене активне і насичене студентське життя. Займаюся самоврядуванням. Мене обрали головою студентської спільноти «Фіскальний аналітик». Крім того, беру участь у різноманітних конференціях, пишу наукові статті. Намагаюся не втратити жодної можливості, які дає університет для вдосконалення. Наразі набуваю досвіду, знань, аналізую помилки, аби краще розбудовувати нашу область, країну.

– Звідки у вас, молодої, таке відповідальне ставлення до життя? Ще скажіть, що стати депутатом було вашою дитячою мрією…

– Не дитячою, звичайно, але вже в університеті почала про це задумуватися. Завжди хотіла допомагати людям, робити їх життя простішим, щасливішим, а нашу країну – кращою. Саме через це і вирішила стати депутатом. Девіз мого життя: «Якщо дуже чогось  хочеш, то обов’язково це отримаєш». Крім того, політика мені подобається, оскільки дає змогу позитивно змінювати світ. Як депутат, обраний від Кременецького району, передусім, хотіла б спрямувати зусилля сільських голів, місцевих посадовців на допомогу мешканцям наших сіл у вирішенні соціальних проблем, здійсненні ремонтів будинків культури, фельдшерсько-акушерських пунктів, в організації кооперативів, аби люди не виїжджали на заробітки за кордон, а мали змогу працювати й отримувати хороші зарплати на місцях.

– Ви – єдина дитина в сім’ї?

– Ні, у мене є молодший братик. Його звати Роман, він п’ятикласник. Не знаю, яким чином, але навіть на відстані він відчуває мій настрій, особливо, коли щось не так.  Роман завжди зателефонує, поцікавиться, як у мене справи, вміє ненав’язливо покликати: «Приїдь, я так скучив». А мене і запрошувати зайве не треба – лечу… Після теплих зустрічей з ним у мене все налагоджується. І я забуваю про політику й тих політиків, від яких інколи віє зиском і брехнею. А в моєму серці є місце лише для любові, насамперед, до людей, які мені повірили.

Тетяна ВІТЕНЬКО

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*