Життя моє  не було легким. Довго хворіла і померла дружина. Втратили двох дітей. Залишився тепер  один з дорослими донькою і сином, які також хворіють. Є де жити, не вистачає лише турботливих жіночих рук, доброї жіночої поради, ласкавого слова.

Один мудрець розповів історію, як колись двоє молодих людей запропонували двом дівчатам стати супутницями їх життя.

Один сказав:

- Я можу запропонувати тільки своє серце, в яке може увійти та, котра погодиться розділити мій важкий шлях.

Інший зауважив:

У  свій поважний вік  бабуся Настя розмовляє по-мобільному, читає есемески і порається на грядці.

Гарного весняного дня до Анастасії Іванівни Польової з села Онишківці завітало багато гостей – щоб не тільки привітати із весняним жіночим святом, а й вшанувати її роки, схилитися перед її життєвим досвідом, який увібрав у себе кілька поколінь,  революції, війни, зміни суспільного ладу.

Боляче відчувати зраду близьких людей.

Боляче бачити, як на твоїх очах помирають дорогі твоєму серцю люди.

У третю неділю Великого посту Церква в особливий спосіб вшановує святий Животворящий Хрест Господній. Хрест виносять на середину храму, щоб ми поклонялися йому і черпали духовні сили біля його підніжжя. Скільки думок, скільки святих почуттів народжується в душі віруючого біля підніжжя Хреста Господнього!

Надворі стояло тихе зимово-весняне надвечір’я. На холодному склепінні неба одна за одною загорялися малесенькі зірочки, творячи на кошлато-сірому тлі  неба химерні узори. Зима явно не хотіла здавати свої позиції, тому вся земля була вкрита тоненькою плівкою льоду. Де-не-де  ще біліли клаптики снігу.

Я постійна читачка “Свободи”.  Вчуся у 8 класі. Дуже люблю писати вірші, співати, малювати, вишивати та займатися хореографією. Недавно вийшла у світ моя збірка “Веселкові барви мого краю”, яка  зайняла перше місце у районі на конкурсі “Краща книжечка”.

Надворі лютувала зима. Важкі сиві хмари скупчилися над селом і з них, кружляючи у шаленому танці, опускалися на землю тисячі  білих пухнастих сніжинок. Повітря було просякнуте тріскучим морозом...

Дивно, що 100-гривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою малою - коли залишаємо її на ринку.

Дивно, що година, проведена за читанням молитов, поминаючи Бога, нам здається такою довгою, а година, проведена біля телевізора, - такою короткою.

З давніх-давен вишиті сорочки, рушники, скатертини були справжніми оберегами людей, родини, оселі… І сьогодні вишиванки – то не просто прикраси, то цілий світ, який створюють жіночі руки. Такий дивовижний, витончений світ мережать на полотні й мешканки села Башуки на Кременеччині Людмила Василевська та Неля Лабунець. Вони вкладають у це ремесло часточку душі й серця.

Людмила РУДЬКО: «Найбільша радість, коли наші колишні пацієнти запрошують на свої весілля»

Марія та Віталій Ніжельські з села Кушлина Кременецького району, маючи двох власних дітей, взяли під опіку ще трьох, які позбавлені батьківського піклування. У сім’ї переконані, що не потрібно боятися брати в родину дітей-сиріт чи позбавлених батьківської уваги, бо там, де є любов, страх зникає…

Материнська просьба

Перестаньте, любі сини,

Алкоголь вживати,

Бо за вас переживають

Ваші мама й тато.

Ліниво відкриваю очі зранку. Через вікно вже весело усміхається сонце, а через кватирку   чути веселе цвірінькання птахів. Встаю і починаю збиратися, щоб не запізнитися на черговий огляд у жіночу консультацію: через півтора місяця на світ має з’явитися моя маленька крихітка, моє дитятко. Усміхаючись, погладжую себе по кругленькому животику, де ще, напевно, спить моя малятко, і виходжу з будинку.

Відповідаючи на запропоновані запитання, сміливо ставте собі 10 балів за кожну позитивну відповідь і 1 – за негативну.

В розшитій сріблом білій вишиванці

Святе Різдво мій рідний край зустрів.

Достаток снігом закрутився в танці

І гладдю ліг на полотно полів.

Вітаємо вас і ваші родини з  Різдвом Христовим – святом, яке з благодаті Духа Святого сходить на нашу землю.

Таке життєве кредо Наталі Іванівни Сич, яка викладає історію в Тернопільській спеціалізованій школі №17 з поглибленим вивченням іноземних мов. Поспілкувавшись із нею, по-хорошому позаздрила батькам її вихованців. Адже їхні діти потрапили у справді добрі руки. Наталя Іванівна – з тих учителів, які люблять свою професію, предмет і намагаються часточку цієї любові передати школярам.

Доброго дня, любе “Гніздечко”!

Вже стільки років із усіх відомих мені видань “Свобода” – найцікавіша. Вийшла я заміж і змінила  місце проживання, а все одно  вас чекаю і читаю. Приїжджаю до мами і забираю стосик газет.

Мене завжди хвилювала доля сиріт, покинутих крихіток. Цей біль за їхню долю вилився на папір.

“Гніздечко” любить читати вся наша сім’я. А це – ми з сестричкою, бабуся і тато. Колись любила читати “Гніздечко” і мама. Але  майже сім років вона живе  далеко від нас, в Італії.