Гриць ДРАПАК: «Треба мати добрий характер, щоб мене витерпіти»

«Моя Ола», – ніжно звертається до дружини відомий тернопільський гуморист Григорій Драпак.  В інтерв’ю журналістам він часто розповідає про свою сім’ю, пишається дітьми та коханою.

Ми попросили гумориста розповісти про те, як він зустрів ту єдину і неповторну.

«Познайомилися у гуртожитку медучилища.  На той час безквартирним акторам драмтеатру віддавали там другий поверх.

Сусід по кімнаті запросив на п’ятий поверх до своєї дівчини зустрічати Новий рік. Побачив там Олюню. Дізнався, що вона, як і я, з Борщівщини. Через два тижні поїхали разом додому. Кожен до свого. Потім я заїхав за нею, щоб разом повертатися до Тернополя. А вона мене за руку та й веде до хати! Познайомила з батьками і вийшла. Я й кажу, що хочу женитися. Мама Олюні відразу розплакалася, а тесть — лише після шостої чарки. Ой, як згадаю…»

Гриць Драпак розповів, що на їхньому весіллі зібралося близько 400 гостей. Хлопці з театру десь взяли коня. Тож молодий в’їхав у двір з дружиною, як справжній козак  – на коні.

«Весілля вдалося на славу. До речі, я вже тоді любив вишивати. Перед весіллям вишив я тестю сорочку. Він радий був і одів її на весілля. Коли почалось, як то в селах буває, дарування, він підійшов до мене з маленькою коробочкою, подарував. Я відкрив її, а там файний золотий перстень. Я на радощах вигукнув: «Тату, а може, вам ще що треба вишити?»…

Григорій каже, що йому дуже пощастило з сім’єю, бо таку творчу натуру важко сприймати.

«Кажуть, є люди холерики, а я – «холера ясна». Чесно! Моїй дружині часто заздрять: «Що тобі? Він і пожартує, і все зрозуміє…» Ага! Мені як щось не сподобається, то можу ображатися, довго не розмовляти. Діти в мене знають, що я суворий батько. Донька Таня, коли ходила на дискотеки, до не дуже допізна. А ось син Тарас… Друга, третя ночі, а його нема. І скажіть, їх, певне, хтось тримає в тих нічних клубах? Нервую, ображаюся. Та, зрештою розумію, що то молодість, мусить показитися. Всі так ходять. І пробачаю…

Нині найбільшою моєю втіхою і розрадою є внук Артем. Ми з ним фест колєги. Згадую, як він у рік казав «Дю»(діду) або гукав «Иць» (Гриць), мені мало серце з грудей не вискакувало.

Ну і жінка моя, Оля, або як я її ніжно називаю «Ола». Людоньки, то тре мати добрий характер, щоб мене витерпіти. А вона змовчить. Коли ж я розумію, що не правий, підійду, поцілую, отоді вона заводить: «Я ж тобі казала…» Словом, добра, гарна, українська сім’я».