Герої не вмирають: Він був справжнім сином, чоловіком і батьком!

«Тато, таточко, татусь!  Як багато значить це слово в житті кожного! Ти дав мені життя. Ти навчив мене жити. Я дуже люблю тебе!.. Ти загинув, як герой! Ти захищав наш сон!  Спочивай з миром. І нехай земля буде тобі пухом. Вічна пам’ять!..»
Ці слова, сповнені болю, відчаю, нелюдської печалі написала у соцмережах донька героя. Чоловіка, котрий обороняючи державу, ризикував власним життям з перших днів воєнних дій на сході. Людини, котра завжди була підтримкою і опорою для сім’ї, рідних і друзів. Воїна, на якого рівнялася молодь, до чиєї думки прислухалися, якого боявся й остерігався ворог… Полковника СБУ Руслана Муляра. 26 травня, виконуючи бойове завдання в ООС, Руслан потрапив під артилерійський обстріл бойовиків у Луганській області.
27 травня, пізно вночі, тернополяни навколішки, опустивши голови зустрічали тіло бійця. Родина, друзі, співробітники, усі, хто шануютьє пам’ять, цінує подвиг військовослужбовця…
Наступного дня з Русланом прощалися в управлінні СБУ. Чоловік прослужив там 17 років. Його знали як дуже відповідальну, цілеспрямовану, а головне – надзвичайно рішучу людину.
Про загиблого у прес-службі СБУ розповіли, що військову службу в органах безпеки він розпочав у березні 2001 року на посадах прапорщиків: у відділі  Центру спеціальних операцій  боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів з лютого
2003 року. У жовтні 2014 року був призначений командиром групи відділу ЦСО «А».
Військове звання полковника присвоєне у травні 2018 року.
За сумлінну та бездоганну службу в органах державної безпеки полковника Муляра Руслана Станіславовича неодноразово нагороджено відзнаками керівництва Служби безпеки України та управління, у тому числі медалями «За сумлінну службу», медаллю Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України та медаллю «За службу Україні», відзнаками голови Тернопільської обласної державної адміністрації.
У пам’яті співробітників управління та побратимів полковник Муляр Руслан Станіславович назавжди залишиться взірцем служіння Вітчизні, вірності військовій присязі, щирою, чесною людиною та надійним товаришем.
Керівництво, особовий склад управління висловлюють глибоке співчуття рідним і близьким покійного.
У вівторок, 29 травня, відбувся похорон Руслана Муляра. Віддати шану загиблому, провести героя в останню дорогу прийшли тисячі людей. Розпач та біль були на обличчі кожного, хто знав Руслана особисто. Біля труни бійця стояла згорьована мати. Бідолашна лише час від часу могла пошепки мовити слово. Сльози стискали горло, хотілося не те, що плакати, а кричати. Німе запитання «Чому саме він?» застигло на материнських устах. Тихо схлипували близькі Руслана: дружина, старша дочка, сестра, родичі…
«Я знайомий з Русланом з 1997 року. Разом служили у прикордонних військах. Дружили… А як інакше? Він був надзвичайно доброю людиною, щирою, безкорисливою, – крізь сльози розповів колега по службі Василь Ковалик. – Знаєте (сумно усміхнувся), в армії через схожість з американським актором його називали Дольф Лунгрен. Вже тоді було зрозуміло, що він після армії продовжить службу у силових структурах.
Наші шляхи знову зійшлися на службі Україні. Він був не тільки колегою, а й добрим наставником для багатьох хлопців. Що тут казати, Руслан одним із перших вирушив у зону АТО…»
Такої ж думки про Руслана були усі, хто прийшов на похорон. Друзі пригадують, що загиблий завжди був сповнений невичерпної енергії та ентузіазму. Будучи на сході, будував плани на майбутнє. І як важко усвідомити, що рідні чекали його додому через два тижні. Два якихось тижні – і він побачив би внучатко, яке нещодавно з’явилося на світ. Два тижні – і обійняв би своїх синів, близнюків-другокласників, котрим обіцяв, що неодмінно разом поїдуть на море. Два тижні – і приголубив би рідну маму…
«Він з дитинства був дуже доброю дитиною. Ніколи не був егоїстом. Навіть якщо щось було не так, як він хотів, поступався, знаючи, що сильніший. Змалку був справжнім чоловіком», – розповіла про Руслана рідна тітка.
Похоронили Руслана Муляра на Микулинецькому кладовищі на алеї Слави. Віддати шану герою прийшло керівництво області, силових структур, приїхав і голова СБУ Василь Грицак.
Герої не вмирають!
Зоряна ДЕРКАЧ