Повідомити новину

Поширити:

П’ять років батько і син намагалися довести це у судовому порядку. Багато чого сталося за цей час… Так, помер адвокат, який представляв їхні інтереси у рамках безоплатної правової допомоги.
Я писала про цих людей із села Соколів Бучацького району у 2016-у. Тоді батько і син вважали себе дуже скривдженими. Старший Фещак, приїхавши до редакції, розповідав, що більше, ніж тринадцять літ разом з сином сторожували у місцевого підприємця і за те одержували копійки. Більше того, підприємець запевняв, що сплачував за них, як за найманих працівників, усі встановлені державою податки і платежі, а виявилося, то були просто слова… «У сльоту і мороз звечора до ранку ми пильнували його майно – магазин, бар за чотириста гривень платні. Я – пенсіонер, а от син сподівався, що йому зарахується стаж, тож працював за такий мізер», – схвильовано розповідав п. Мирон.
Правда розкрилася, коли у 2014-у Фещаків виставили за ворота. Тоді вони звернулися до правоохоронних органів. Були численні перевірки – Державної інспекції з питань праці, податкової. Врешті-решт стосовно підприємця завели кримінальне провадження – за грубе порушення законодавства про працю. Суть обвинувачення: підприємець допустив Мирона Фещака до виконання роботи на посаді сторожа з вересня 2000-го та його сина – на посаді сторожа з липня 2001 року по лютий 2014 року, не уклавши з ними трудових угод в письмовій формі, та не оформивши записи у трудових книжках. Зарплату виплачував на руки, не подаючи при цьому звітності в контролюючі органи та не перераховуючи внески в Пенсійний фонд України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
Далі почалася судова тяганина. Із Соколова у Бучацький райсуд вирушали десятки свідків – хто зі сторони обвинувачення, а хто зі сторони захисту. Люди, які зараз працюють у підприємця, були на боці останнього, мовляв, Фещаки зрідка приходили – то дрова рубали, то територію підмітали. Інші свідки стверджували, що часто бачили потерпілих на території магазину і бару, а надто ввечері чи вдосвіта, і не виникало сумніву, що вони працюють сторожами. Сам обвинувачений наполягав, що Фещаків й справді залучав до різної роботи, але вона не мала регулярного характеру, відтак трудових відносин не виникало. Платив їм, як підсобникам, або ж вони брали продукти у магазині чи їм списувалися попередні борги.
Бучацький райсуд виніс виправдувальний вирок. Прокуратура та нині уже покійний адвокат Володимир Москвин,  констатувавши, що виправдання підприємця є передчасним, без повного й об’єктивного аналізу доказів, вирок скасував і справу скерував на новий судовий розгляд.
Того разу справу розглядали у Монастириському райсуді. Я була присутня на одному із судових засідань. Тоді опитували свідків зі сторони обвинувачення. Деякі свідки не стримували роздратування, мовляв, нема їм спокою – їздили у Бучач, а тепер у Монастирську. Чоловіки похилого віку (декому і вісімдесят) нарікали, що їм доводиться їздити за власний кошт. Роздратування відбивалося і на свідченнях. «Пане суддя, більше мене не викликайте», – благально просили деякі селяни і поспішали на автобус.
Свідчення були строкатими – одні казали, що Фещаки й справді постійно працювали на підприємця, інші це заперечували. Суд першої інстанції проголосив виправдувальний вирок, який згодом підтвердили й в апеляційній інстанції.
Фещаки мали велику надію на Верховний Суд. Та вона не справдилася – нещодавно Верховний Суд постановив: виправдувальний вирок залишити у силі. Головний аргумент: органом досудового розслідування не доведено поза розумним сумнівом факт перебування Фещаків у трудових відносинах з підприємцем, а відтак, і наявність грубого порушення трудового законодавства у вигляді допуску вказаних осіб до виконання роботи на посадах сторожів без укладення з ними трудових угод та без оформлення записів у трудових книжках працівників.
Постанова Верховного Суду оскарженню не підлягає. Між тим, батько і син вважають, що підприємець їм не доплатив десь по 100 тисяч гривень кожному. Чоловіки розгублені, але будуть радитися з адвокатом, чи можливо доказувати їхню правоту у порядку цивільного судочинства.
 

Ольга КУШНЕРИК