Довга тінь Чорнобиля

pict 6 pict 7Виповнилося 30 років Чорнобильського лиха – наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства

Її називають однією з найбільших трагедій ХХ століття, порівнюючи з терором часів громадянської війни та сталінізму, двома Світовими війнами, Голодомором, Голокостом… В той же час не можна не помічати її відмінностей з будь-якою іншою трагічною подією. Як витоки, так і наслідки Чорнобильської катастрофи складні для осмислення. Це той випадок, коли ми переживаємо, намагаємося усвідомити і подолати особливу катастрофу. Таку, що не вкладається у звичні поняття, сформовані впродовж тисячоліть людської історії.

Чорнобиль нібито перевів нас у нову історію, де відбувається злам усталених понять: «прогрес» і «занепад», «далеко» і «близько», «могутність» і «безсилля»… Він також поставив під сумнів існуючу систему вартостей та світобачення, традиційні моделі виробництва та споживання, врешті-решт –  правильність цивілізаційного шляху людства.

Чорнобильська катастрофа ще гостріше окреслила протиріччя: між правом людини на життя й безпеку – та стихією вседозволеності: в ім’я ідеологічної примари, технологічної могутності, глобального імперського володарювання, необмежених прибутків…

Небезпека Чорнобилю погано вловима, її прояви та загрози практично не мають меж у часі. Вони тривають і триватимуть – завжди.  Помилково було б вважати, що ми впродовж 30 років живемо ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЮ. Насправді ми вже тридцять років живемо ПОРЯД З ЧОРНОБИЛЕМ. І він буде з нами: через триста років, і через три тисячі, і через триста тисяч. Причому це не та вічність, яка пасивна стосовно нас – як давньоєгипетські піраміди. Як сказала Нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич: «Чорнобылем людина зазіхнула на все, на весь Божий світ». Вічність і всеосяжність Чорнобилю загрожує і надалі загрожуватиме: і нам, і усьому живому на Землі. Це якщо дозволите, КАТАСТРОФА, ЯКА ЗАВЖДИ З ТОБОЮ …

Разом із вибухом четвертого реактора ЧАЕС похитнувся і час, і простір. Через кілька днів після трагічного вибуху його радіоактивний слід зафіксували у Америці і Арктиці. Через два тижні – на усіх континентах. Знову ж – Алексієвич: «Земля виявилась такою маленькою, це вже не та Земля, що була у часи Колумба».

І чого ж навчили нас ці тридцять років життя із Чорнобилем? На жаль, доводиться визнавати, що Чорнобиль нині є забутою катастрофою.

І суспільство, і влада в Україні за 30 років все ще не зробили для себе належних висновків стосовно того, що і чому відбулося 26 квітня 1986-го на Чорнобильській АЕС, як ці події вплинули на життя сучасного покоління, долю тодішнього СРСР, і як вони впливатимуть на право майбутніх поколінь жити у безпечному та справді гармонійному суспільстві.  Саме тих висновків, які спонукали б до змін у діях влади та у суспільній поведінці досі не зроблено – незважаючи на увесь пережитий драматичний досвід, велику кількість публікацій, тонни наукових праць та розслідувань, мільярди позичених у світі грошей, на потоки слів, сказаних з різного роду трибун…

Після Чорнобилю світ справді змінився. Змінилося усе, окрім нас: дріб’язкових, безвідповідальних, легковажних, ледачих…

Вже впродовж 6 років Україна не має Загальнодержавної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – термін дії попередньої Програми вичерпався ще у 2010 році. У жовтні минулого року Верховна Рада прийняла постанову про проведення Парламентських слухань з нагоди 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи. При обговоренні цього питання звучали пропозиції почати розробку нової загальнодержавної Чорнобильської програми та пошук ресурсів для її реалізації. Минуло півроку – жодних рішень і жодних дій Уряду.

Так, 16 березня 2016 року у Верховної  Раді відбулися Парламентські слухання «30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи». Відбулися у звичній формі порожньої демагогії – потоку популістських словес від політиків та посадовців. Загальне враження від слухань – уроки не вивчені, перспективи – примарні.

На слуханнях не було жодного виступу від провідних науковців. Жодного слова – від перших осіб Кабінету Міністрів. Звісно, про що тут говорити – для усіх очевидним є той факт, що діяльність з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи провалено: як щодо соціального захисту постраждалих, так і щодо  екологічних, медичних, безпекових проблем. Власне тому доповідачем від Уряду було визначено … виконуючу обов’язки Міністра екології Ганну Вронську, котра допрацьовувала на цій посаді останні дні.

За результатами обговорення прийняли Постанову, якою вкотре рекомендовано Кабміну розробити та внести на розгляд проект закону про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2016-2026 роки. Та річ у тім, що й розробляти в принципі нічого не потрібно – проект «Загальнодержавної цільової соціальної  програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2012-2016 роки» насправді було розроблено ще шість років тому. Проблема у дефіциті політичної волі – для її прийняття. А також у дефіциті ресурсів – для реалізації. Тому варто очікувати, що політична мантра про потребу розробки державної програми лунатиме щороку до ритуальної дати 26 квітня, а терміни дії тієї примарної програми щоразу відсуватимуться у майбутнє: до 2026 року, до 2036-го… Це стало звичним – ми створюємо проблеми, а вирішувати їх доручаємо дітям та онукам.

Уряд традиційно аргументує свою бездіяльність відсутністю коштів. Тягар проблем, створених Чорнобилем справді колосальний. Захисту держави потребують на сьогодні 1,9 мільйони постраждалих осіб, серед них понад 108 тисяч інвалідів та понад 418 тисяч потерпілих дітей. На реалізацію в повному обсязі положень Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потрібно понад 80 мільярдів гривень щороку. Держбюджетом на 2015 рік Міністерству соціальної політики було передбачено на соціальний захист постраждалих лише 2,1 мільярда, у бюджеті 2016 року – 1,9 мільярда. Тому влада змушена йти на непопулярні кроки. Невдоволення серед постраждалих викликало прийняття законів «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України»  (щодо скорочення пільг і компенсацій, ліквідацію зони посиленого радіоекологічного контролю) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (щодо оподаткування пенсій громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Втім не можна «економити» на видатках, які повинні бути здійснені за рішенням судів – як у випадку виплати пенсій постраждалим пенсіонерам у законодавчо визначеному обсязі. Тому що це наруга над верховенством права.

Не можна заощаджувати на вирішенні проблем безпеки і здоров’я, які завтра можуть вийти з-під контролю. Приміром – на здоров’ї дітей у селах Полісся, котрі досі отримують великі дози опроміненні від споживання продуктів місцевого виробництва, переважно молока та картоплі. Ганьбою вкриває себе держава, у якій політики не можуть знайти гроші на чисті продукти для поліських дітей, але мають їх досить – на рекламні білборди і дорогі лімузини…

Не можна скасовувати мізерні доплати (навіть у розмірах, визначених Кабміном), людям які працюють у зоні відчуження, яка досі таїть у собі велику небезпеку. Це окрім об’єкту «Укриття» величезна кількість концентрованих радіоактивних відходів,  утворених на ЧАЕС, які рано чи пізно варто надійно поховати – у глибоких геологічних формаціях. Фактично створення об’єктів системи поводження з радіоактивними відходами відбувається у останні роки лише за наявності фінансування в рамках міжнародної допомоги – лише за позичені у світі гроші. Бюджетне фінансування цілком відсутнє…

Тимчасом Чорнобильська 30-кілометрова зона відчуження сьогодні потрапила в десятку найбільш екологічно неблагополучних місць планети. Моніторингові дослідження у ній свідчать,  що на більшій її частині збільшується небезпека, пов’язана зі зростанням концентрації токсичного, дуже рухомого ізотопу – америцію, що виникає при розпаді плутонію. Натомість у зоні відчуження ліси регулярно горять. Особливо великі площі були охоплені пожежами влітку минулого року. Так за даними Східноєвропейського центру моніторингу пожеж, отриманими у результаті дистанційного зондування землі, у 2015 році у зоні відчуження горіло біля 10 тисяч гектарів лісу. Пожежі тривали з квітня по жовтень. Але про загрозу значного переносу радіонуклідів із вогнища пожеж та про потребу здійснення моніторингу руху радіоактивного шлейфу почали говорити лише тоді, коли димовий смог охопив столицю. Які рішення та дії  відбулися на основі цього досвіду? Вочевидь жодних…

Так, Президент Порошенко оголосив в Україні 2016 рік  «Роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи».  Поза сумнівом – з нагоди 30-х роковин Чорнобилю в усіх містах та селах відбудуться мітинги за звичним сценарієм «ритуального плачу», на яких можновладці скажуть скорботні словеса. На яких у молодого покоління підживлять психологічний комплекс жертви. І знову – жодних практичних рішень, жодних дій.

Головний урок, який нам належало б засвоїти за 30 років – ми не можемо лише оплакувати свою долю і просити гроші у світі. Ми мусимо жити з усвідомленням реальних ризиків і робити все можливе для їхнього зменшення. Ми мусимо працювати вдвічі активніше у існуючій ситуації.

І ще чорнобильський досвід вчить нас, що дозволити собі ядерну енергетику  може лише справді відкрите та правове, високоосвічене та високоорганізоване, відповідальне перед своїми співгромадянами, їхніми нащадками та усім людством суспільство.

Та чи відповідаємо ми в Україні таким вимогам?

Олександр СТЕПАНЕНКО,

ГО “Зелений світ”, м. Чортків.

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*