Допоможіть врятувати сина!

1607Доброго здоров’ячка, любе «Гніздечко». Пише до тебе твоя постійна читачка, жителька Лановецького району Ганна Степанівна. У мене в сім’ї трапилась біда – син пов’язав своє життя із жінкою, котра не дозволяє йому спілкуватися зі мною. Люди кажуть, що вона щось підлила моїй кровинці…

Я вийшла заміж дуже рано, в 16 років. Чоловік був старшим від мене на п’ятнадцять років. Він був удівцем, казали, що першу дружину звів у могилу і за мене, молоду, взявся. Наше життя було схоже на пекло. Щодня мій благовірний приходив додому п’яний, злючий. Бив мене, як сидорову козу, я боялася й слово мовити. За якийсь час я завагітніла. Та через чоловікові побої втратила дитину. Десь через рік знову носила дитя під серцем. Якось, коли він вкотре почав простягати до мене руки, я схопила ножа і з диким звіриним криком почала захищати себе і свою дитину. З того часу чоловік наче прозрів. Він більше не бив мене, пив дуже рідко. Почав ставитися до мене шанобливо, оберігав. Його мама казала, що я зняла з нього чари. Не знаю, може й так…

Я народила сина, назвали його Богданом. Бо він і справді було Богом дане дитя, з народженням якого в моїй сім’ї настав мир і спокій. Чоловік дуже любив сина, бавив його ще більше, ніж я. Сам вставав серед ночі, щоб погодувати чи поколисати. Син ріс нам на радість. Коли йому виповнилося п’ять років, чоловік захворів на невідому хворобу. Куди не їздили, до кого не зверталися –  усі розводили руками. Так за три місяці чоловік «згас», мов свічка.

Я залишилася з сином одна. Батьки й раніше не дуже мені допомагали, як видали заміж за першого ліпшого, так більше й не давалися чути. Свекруха була добра, але померла невдовзі після сина.

Я працювала в колгоспі, допомагала людям по господарству, за гроші ми з синочком гонили пасти корів. Богдан пішов до школи. Я старалася як могла, щоб у сина було все, що й в інших  дітей. Навчилася шити, тож працювала ще й швачкою на селі. Пам’ятаю, спала по дві-три години на добу.

Син ріс доброю людиною. Завжди допомагав, радив, ніколи й поганого слова на мене не сказав. Закінчив школу, вступив до училища, вчився на комбайнера. Потім пішов служити в армію. Прийшов, почав займатися фермерством, мав велике господарство. Я дуже тішилися, щовечора дякувала Богові, що подарував мені такого синочка.

Аж тут Богдан почав сильно пити. Додому приходив над ранок, а то й узагалі по дві-три доби не з’являвся. Через два місяці заявив, що одружується. Я обережно запитала, на кому. Відповів, що на жінці, яка приїхала в село недавно. Я аж стерпла. Йшлося про Вірку. Вона з’явилася в нашому селі саме тоді, коли з сином почало коїтися щось незрозуміле. А ще та жінка має троє дітей, кажуть, що всі – від різних чоловіків.

Я не витримала, подзвонила у сільську раду села, де вона жила раніше. То мені такого понарозказували! Казали, що вона розбивала чужі сім’ї, щось підливала чоловікам. Багато з них просто божеволіли через неї. Бідолашні жінки й донині лікують їх у психлікарнях.

Що ж я маю робити? Як мені врятувати мою дитину?! Дорогі читачі «Гніздечка», можливо, ви знаєте, як вийти з цієї ситуації. Боюся втратити найдорогоцінніший дар, який подарував мені Господь, – свого Богданчика.

Ганна Степанівна

Лановецький район

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*