Чи підуть гроші за пацієнтом?

 

Усе вирішиться у травні, і залежатиме від того, чи проголосує парламент за пакет законопроектів, що докорінно змінять систему охорони здоров’я в Україні.

 

Чи вдовольняє нас нинішня медицина? Звісно, що ні. До лікарів зазвичай звертаємося, коли вже «припече». Бо усе дороге – обстеження, ліки, та й не дуже довіряємо екскулапам. А захворіти на важку недугу за теперішніх часів – це майже рівнозначно стати жебраком: лікування висотає усі фінанси і зажене у борги. І це не перебільшення: за опитуваннями майже половина українців продавала щось із майна, аби покрити витрати на лікування. Ті, хто проти медичної реформи, здається, не осягають вкрай важкого становища більшості українців – почасти нездорових і без доступу до якісних медичних послуг. Неварт сприймати і заклики: «Нехай буде усе, як є, лише дайте на медицину більше грошей», бо від колишньої безкоштовної медицини залишився «пшик», нині за усе треба платити – офіційно чи неофіційно.

Минулого тижня у Києві Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я, та її заступники Павло Ковтонюк і Олександр Лінчевський детально розповіли регіональним журналістам (захід організовано Реанімаційним пакетом реформ) про суть реформи та чому вона вкрай необхідна. Нагадаю, у листопаді минулого року Кабмін затвердив Концепції реформування охорони здоров’я. На виконання Концепції у квітні внесено до парламенту ряд законопроектів. Найголовніший –  проект Закону України “Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів”. Він передбачає  державні гарантії оплати наданих пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів (принцип «гроші ходять за пацієнтом») повністю або частково за рахунок бюджетних коштів.

За словами Уляни Супрун, планується, що держава надаватиме прямі виплати лікарням та приватним практикам за конкретні медичні випадки, які стались із конкретними людьми — за рахунок «страхових внесків» громадян.

Чи це означає, що ми будемо сплачувати страхові внески? Ні. Насправді ми їх сплачуємо давно, бо ж з наших зарплат держава забирає податки. Та навіть ті, хто не працює або отримує зарплату «в конверті»,  платять у державну скарбницю 20 відсотків ПДВ з будь-якої покупки. Фахівці підрахували: торік  кожен українець сплатив на медицину через податки в середньому 1 764 грн (і на первинну, і на вторинну допомогу). А загалом 640 українських домогосподарств щороку роблять внесок на медицину у загальній сумі три мільярди гривень. Це величезні гроші – куди вони діваються?..  Власне, це і є страховий внесок.

Багато маніпуляцій громадською думкою стосовно запровадження окружних лікарень. Мовляв, багато райлікарень закриються, не стане лікувальних закладів у містечках, селищах, а це ще більше ускладнить людям життя. Уляна Супрун на це відповіла, що багато територіальних громад будуть у змозі утримувати лікаря, заклад. Врешті колишні лікарні можна перепрофілювати на соціальні заклади, реабілітаційні центри і т.д. Суть реформи зводиться до надання якісних медичних послуг. А чи може, наприклад, хірург містечкової лікарні, який у рік робить кілька десятків операцій, буди високоякісним фахівцем? Ні, бо хірург має оперувати щодня. Власне, таку паралель можна провести у всіх лікарських спеціалізаціях.

Багато острахів і від того, що за медичні послуги треба буде платити. Уляна Супрун запевнила, що невідкладна допомога (наприклад, термінова операція на кшталт апендициту, чи коли після ДТП людину доправили до лікарні) залишиться безкоштовною. Також повністю покривається державою первинна допомога – всі звернення до сімейного лікаря, педіатра, терапевта. Безкоштовною залишиться і паліативна допомога.

Буде запроваджено «Державний гарантований пакет» – чітко визначений обсяг медичних послуг та лікарських засобів, які будуть оплачуватися з державного бюджету. Оплата буде здійснюватися через механізм державного солідарного медичного страхування. У разі часткового покриття вартості послуг запроваджуватиметься офіційна співплата за отримані медичні послуги за встановленим тарифом. Словом, за лікування на вторинному рівні (у лікарнях) людям доведеться частково платити, якщо воно повністю не покривається гарантованим пакетом.

Для кожного виду допомоги, захворювання чи стану в гарантованому пакеті зафіксовані єдині для всіх тарифи покриття та тарифи співоплати – незалежно від того, чи людина буде лікуватися у комунальній чи приватній лікарні. З досвіду запуску такої системи в країнах Європи, офіційні співоплати завжди істотно менші, ніж те, що платять люди неформально зараз із кишені.

І ще одна дуже важлива норма закладена у вище згаданому законопроекті – в Україні запровадять міжнародні протоколи лікування. Для мене було відкриттям сказане заступником міністра Олександром Лінчевським: при раку молочної залози ніде у світу повністю залозу не видаляють, а за українськими протоколами це роблять. Причому лікарі змушені так чинити, бо інакше понесуть відповідальність за недотримання вимог протоколу. Новиною було і те, що дітям не роблять внутрім’язеві уколи – лікують таблетками, сиропами або ж внутрівенно. Тобто уколи « в попу» передбачені лише українськими протоколами.

Та кризова ситуація, в якій опинилася вітчизняна медицина, безперечно, потребує кардинальних змін. Вони лякають, бентежать, але іншого виходу просто немає. При збереженні теперішнього стану медицини нічого доброго нам «не світить». Представиники міністерства охорони здоров’я наголосили: якщо парламент не проголосує за реформу у травні, то у найближчі роки у медицині фактично нічого не зміниться, бо строки реалізації дуже змістяться.

 

Ольга КУШНЕРИК

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*