Чому для районних бібліотек у Бережанах не знайшлося місця?

 02086Сесія Бережанської районної ради 28 липня ухвалила рішення, згідно з яким Центральна районна бібліотека імені Шевченка та Центральна районна дитяча бібліотека імені Лесі Українки повинні будуть звільнити займане ними приміщення на вулиці Банковій, а весь свій книжковий фонд і майно перенести з міста Бережани…  до села Жуків.

Історична двоповерхова будівля у центрі міста загальною площею майже тисячу квадратних метрів, у якій районні бібліотеки від 1978 року активно здійснюють свою просвітницьку місію, вже не перший рік є «яблуком розбрату» між владою району та міста Бережани. Воно не дивно – ошатна неокласична кам’яниця, зведена ще у 1899 році, досить добре збереглася. Як видно, і в минулому у неї не бракувало дбайливих господарів: у міжвоєнний період будинок ділили Бережанська повітова рада та філія Подільського туристично-краєзнавчого товариства. І за останні роки колектив Централізованої бібліотечної системи доклав чимало зусиль для облаштування й енергетичної модернізації споруди: проведено заміну вікон, здійснено перехід на опалення твердим паливом…  Бібліотека у 2003–2015 роках була учасником програм «Інтернет для читачів публічних бібліотек» (LEAP) Посольства США, «Бібліоміст» – Ради міжнародних наукових досліджень (IREX) та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). За грантові кошти для Централізованої бібліотечної системи  Бережанського району було придбано 20 комп’ютерів, програмне забезпечення, обладнано 4 інтернет-центри, здійснено багаторічну оплату послуг провайдера, організовано тренінги для бібліотечних працівників з надання читачам цієї нової для українських бібліотек послуги…

Гадалося б, місцева влада повинна була б лише дякувати працівникам культурної ниви за їхню працю та сприяти їхнім ініціативам. Але не так стається, як гадається… І хоча однією рукою чиновники та депутати ухвалюють хороші програми розвитку культури, іншою – вже впродовж кількох років випихають бібліотеки з міста…

Ще у 2009 році Бережанська міська рада в судовому порядку домоглася скасування попередніх рішень своїх колег районного рівня, які стосувалися права власності районних бібліотек на своє приміщення. Тоді керівництво райради та адміністрації відверто здало інтереси бібліотеки – спочатку визнавши позов міської ради, а згодом – позбавивши бібліотеку будь-якої правової допомоги у справі оскарження несправедливих судових рішень. Виселення книгозбірні тоді не відбулося лише тому, що владою попередніх каденцій не було запропоновано рівноцінного приміщення у Бережанах.

Але новообраний міський голова Бережан Володимир Музичко  заходився продовжувати справу своїх попередників – перед бібліотекою було поставлено ультиматум «10–10»: або звільнити приміщення в 10-денний термін, або укласти договір оренди із щомісячною платою у 10 тисяч гривень. Зрозуміло, що влада району не спромоглася ані знайти достойний дах для двох своїх бібліотек, ані закласти у районному бюджеті кошти для оренди. Черговий виток інтриги довкола ласого будинку на вулиці Банковій, 3 розпочався від моменту набуття Бережанами статусу міста обласного значення. Захоплююча справа поділу нерухомості вступила у якісно нову фазу.

І хоча нещодавно ухвалена «Програма підтримки та розвитку культури і мистецтва в Бережанському районі на 2016 рік» заколисувала книголюбів солодкими словесами про «збереження та розвиток існуючої мережі закладів культури, недопущення перепрофілювання, реорганізації та ліквідації, поліпшення стану матеріально-технічної бази, підвищення ролі закладів культури в соціально-культурному житті», насправді колективи двох районних бібліотек поставили перед реальної перспективою руйнування усього створеного за минулі роки… Адже не секрет ні для кого, що перенесена до сільського клубу центральна районна бібліотека невдовзі перетвориться на звичайну сільську. А от чи буде створено достойну міську бібліотеку у культурному місті Бережани, які без перебільшення були «Опільськими Афінами» впродовж двох останніх століть – це ще питання!

Погодьмося, важко уявити собі, аби очільники міста шукали простір для самоствердження у зазіханні на будівлі, у яких – для прикладу – засідають пани з прокуратури, національної поліції або служби безпеки. Мабуть, дорого коштував би їм такого роду жарт? Важко також уявити, аби очільники районної влади погодилися перенести власні кабінети та зали засідань з районного центру на сільські простори: до якихось Саранчуків, або Жукова, чи не так?  А от воювати з інтелігентними жінками, котрі намагаються прищепити їхнім дітям любов до книги – це ж у нас запросто! То чи це не ганьба? Чи не сором ?!

Остаточну крапку у справі витіснення двох районних бібліотек на маргінеси суспільного життя може поставити одіозне рішення Бережанської районної ради від 28 липня.

Працівники бібліотек вважають його протиправним, адже згідно з законом «Про культуру» «забороняється виселення закладів культури з приміщень без надання їм іншого рівноцінного приміщення». За їх оцінкою приміщення клубу у селі Жуків не є рівноцінним.  Як свідчить багаторічний керівник бібліотеки імені Шевченка пані Алла Заруцька, воно не пристосоване для виконання усього спектра бібліотечної діяльності, яка нині здійснюється. Більш того, вольове перенесення двох районних бібліотек до села Жуків зруйнує багаторічний досвід діяльності їх колективів, унеможливить виконання функцій організаційно-методичного центру бібліотечної системи району. Запропоноване розміщення бібліотек у Жукові ускладнить доступ до них мешканців інших сіл Бережанського району, комунікаційно не пов’язаних із цим селом.  Адже не так важко дістатися з будь-якого села району до Бережан, адміністративного центру району. А от як діставатимуться до села Жуків сільські читачі та бібліотечні працівники з Нараїва, Літятина, Шибалина, Підвисокого або Куропатників – це вже питання не з простих…

Алла Заруцька заявила, що колектив бібліотеки звернеться з проханням про підтримку своїх трудових прав до приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Тернополі – і, звісно ж, таку підтримку буде надано.

Бережанських колег підтримують керівники Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. На прохання прокоментувати нещодавнє рішення районної ради про переселення центральних районних бібліотек до села заступник директора головної бібліотеки області пані Галина Польова відповіла рішучим НІ: «Цього не можна допустити! Якщо виселити центральні районні бібліотеки з районного центру, не забезпечити нормальні умови для їхньої роботи, вони просто опиняться поза комунікацією. Відтак, ми ризикуємо втратити керованість усією централізованою бібліотечною системою у цьому районі, розпорошити згуртований та ініціативний колектив працівників культури!»

Обіцяє втрутитися  в ситуацію на боці колективів бібліотек управління культури Тернопільської ОДА. Як підтвердила у телефонній розмові заступник начальника управління пані Марія Гудима, наразі направлено листа до керівників Бережанської РДА з вимогою зробити усе необхідне для того, щоб забезпечити нормальні умови для діяльності бібліотек у місті Бережани.

Хоч наразі голова Бережанської РДА Володимир Петровський, до конституційних обов’язків якого віднесено виконання програм культурного розвитку і взаємодію з органами місцевого самоврядування, не вбачає жодної проблеми у виселенні районних бібліотек з міста. За його безапеляційною оцінкою: «З сіл до районної бібліотеки у Бережанах і так ніхто не їздить».

Це, звісно ж, не зовсім так. Хоча ми й живемо у час, коли читання книжок і відвідання бібліотек для багатьох  перестало бути життєвою необхідністю. У тих містах і селах, де працівники  культури працюють творчо – бібліотеки не виглядають порожніми. Там оновлюється книжковий фонд, відкриваються інтернет-центри, там проводяться цікаві публічні заходи, там є співпраця з творчими людьми та громадськими  організаціями. Там бібліотека без перебільшення стає центром культурного і громадського життя. Саме тому бібліотеки не можна втратити. Ця втрата буде плямою на репутації нас усіх: депутатів, міських голів, президентських посадників, громадськості…

А от що, як на мене, справді є проблемою – це те, що багато хто з наших можновладців не знає дороги до бібліотеки і давно забув, коли востаннє читав книжку.  Але ж нації, котрі припускаються культурної деградації своєї влади, рано чи пізно розплачуються за це власною історією.

У цьому сенсі нагадалася фраза відомого літератора, нобелівського лауреата: «Якби ми обирали наших володарів на підставі їхнього читацького досвіду, а не на підставі їхніх політичних програм, на землі було б менше лиха». Ця думка лише на перший погляд видається чистою утопією…

Олександр Степаненко,

координатор приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Тернополі

 

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*