Повідомити новину

Поширити:

Борис Васильович Діденко – людина, яку знають у Підволочиську майже усі. Воно й не дивно, адже він з родини репресованих, великий патріот України, рухівець, у минулому прославився крайнім радикалізмом у підходах щодо виборювання нашої незалежної держави. Був депутатом обласної ради, тричі депутатом районної  ради, на початку 90-х – головою райради та райвиконкому,  першим заступником представника Президента в області, три терміни мером Підволочиська. Нині очолює Підволочиський краєзнавчий музей ім. Омеляна Ковча.
 
Директор музею народився… у Міжнародний день музеїв
Борис Васильович Діденко, що створив і очолює Підволочиський краєзнавчий музей ім. Омеляна Ковча, за доброю іронією долі народився 18 травня –  у Міжнародний день музеїв. Видно це було написано небесами йому на долі, бо музей у Підволочиську, тому й постав, що тут живе Борис Васильович. Він –  справжній колекціонер, 95 відсотків усього, що представлено нині у музеї, – з його власної колекції.
Борис Діденко колекціонує зі шкільних років, ще учнем збирав монети та різні дивовижі. А з роками все набував та набував досвіду колекціонера, аж поки не став одним із найдосвідченіших серед них. Нині постійно бере участь у зібраннях всеукраїнських колекціонерів, серед яких – і екс-президент України Віктор Ющенко.
Особняк Громницьких – окраса Підволочиська
Особняк Громницьких розташований у центрі Підволочиська, на вулиці Данила Галицького, 37. Поряд височіє храм Святої Трійці.
У понад сторічному особняку Громницьких, що чимось нагадує мальовничий діснейлендівський казковий будиночок, нині й розмістився краєзнавчий музей ім. Омеляна Ковча. Будинок приваблює туристів своїм розкішним виглядом. А коли зайдеш всередину, то взагалі очі розбігаються від розмаїття експонатів, з великою любою зібраних фанатом своєї справи, істориком за фахом Борисом Васильовичем Діденком.
Стіни особняка Громницьких встигли побачити чимало історичних подій. Тут у 1919 році відбулася нарада Симона Петлюри з командуванням Української галицької армії. Сьогодні у двох кімнатах будинку розміщений музей визвольного руху ОУН та УПА. У музеї широко представлено історію в експонатах від давніх часів до сьогодення.
Відвідувачі можуть побачити монети, вишиванки з усіх регіонів України, зброю,  особисті речі повстанців, численні фото,  документи, картини, книги тощо.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Благословіння – від Філарета, настанови – від отця Ковча
Як розповів Борис Діденко, коли він вирішив відкрити музей у Підволочиську, то як православний віруючий поїхав за благословенням до Патріарха УПЦ КП Філарета. Отримав і благословення, і подарунок – Біблію з дарчим написом, яка нині міститься у музеї  на чільному місці. Але, розуміючи, що на Підволочищині мешкає багато греко-католиків,  виступив за те, щоб музей нарекли іменем мученика Омеляна Ковча.
Омелян Ковч – греко-католицький священик, народився 20 серпня 1884 р. у гуцульському селі  Космач Косівського району, що на Івано-Франківщині. Упродовж 1905-1911 рр. навчався в Римській колегії святих Сергія і Вакха. У 1910 р. одружився з донькою буковинського священика Марією-Анною Добрянською. Наступного року прийняв ієрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина і розпочав душпастирську працю у Підволочиську.
Під час Першої світової війни отець Омелян Ковч повернувся в Галичину, на Рогатинщину, а в 1919 р. став капелланом Української галицької армії. Після об’єднання УГА з армією УНР під час боїв він потрапив у радянський полон, з якого йому вдалося втекти. Повернувшись в Галичину, Ковч був арештований поляками та відправлений до концентраційного табору. Після звільнення з польського концтабору протягом 20 років Омелян Ковч жив і служив у Перемишлянах, що на той час були містечком трьох національностей – української, польської, єврейської.
Польській владі діяльність та погляди українського священика не подобалися. У нього часто проводили поліцейські обшуки.
Під час окупації Галичини радянськими та німецькими військами священик і надалі відкрито відстоював права людей. Хоч хрещення євреїв було небезпечним, усе ж о. Ковч свідомо й відкрито їх хрестив. За різними даним до отця звернулося щодо цього від 600 до 2000 євреїв. За це 30 грудня 1942 р. о. Ковча арештувало гестапо.
Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його з в’язниці. До цієї справи навіть долучився особисто митрополит Андрей Шептицький. Але у  серпні 1943 р. Омеляна Ковча перевезли до концтабору «Майданек», що у Польщі. Тут, як духовна особа, він служив, сповідав, причащав, хрестив.
Отець Омелян в одному з листів до рідних писав:
“Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?… Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться”.
В’язень №2399 помер 25 березня 1944 р. від гнійного запалення ноги. Про отця Омеляна Ковча широкий світ довідався, коли Папа Іван Павло ІІ проголосив його блаженним мучеником під час своєї подорожі в Україну 9 вересня 1999 р.
Єврейська Рада України присвоїла о.Ковчу звання «Праведник України», а у  2009 р. його визнано покровителем усіх священиків УГКЦ.
Люди та церква про нього не забувають: у музеї “Тюрма на Лонцького” вшановують пам’ять про ув’язненого святого, у Польщі – зняли фільм “В’язень Майданeка”, а на Підволочищині –  назвали на його честь музей.
 
Від радикалізму – до Бога
Борис Васильович Діденко усю душу владає у розвиток краєзнавчого музею ім. Омеляна Ковча. Він відвідує різні зібрання колекціонерів, за власні кошти купує експонати. З трепетом розповідав мені про походження найцінніших, найдорожчих серцю екземплярів. Так само щиро він проводить кожну екскурсію для відвідувачів. Щоправда, каже, хоч екскурсії і безкоштовні, люди не завжди поспішають оцінити секрети минувшини. Тому тішиться кожному відвідувачеві, особливо групам дітей, яких педагоги привозять  навіть з найвіддаленіших сіл Підволочищини. А ще він усім серцем прийшов до Бога. На чільному місці приміщення як візитка музею – гасло «Богу слава», у всіх кімнатах цитати з Біблії – «Господь знає тих, хто знає Його», «Бог на лиця не дивиться, але в кожному народі приємний Йому той, хто боїться Його і живе праведно», «Скоріше верблюд пройде через вушко голки, аніж багатий в рай», інші.
«Тут все старе та цінне, але задум у тому, щоб  підняти голову та прочитати слова Спасителя, – каже Борис Діденко, – «Хватить  воєн, час прийти до Бога». Адже він каже: «Я блукав, поки не страждав». Так і є, багато  з нас, аж коли захворіють, чи мають біди, приходять до Бога.
Людям треба переглянути ставлення до багатства. Капітал один – добрі справи, а не маєтки. Мій дідусь  думав, що багатий, бо мав чимало землі у Мовчанівці Підволочиського району. Але, як куркуля, діда Івана з  родиною відправили на лісоповал у Вологодську область. А згодом у Середню Азію з ним поїхали дружина та їх троє дітей, у тому числі  й моя мама Галина.  Дід там  був замордований, на Батьківщину не повернувся . А я вже народився по дорозі в Україну. Я завжди був серед патріотів у боротьбі за волю України. На зорі незалежності навіть зважився на відчайдушний вчинок – взяв каністру з бензином і через невиконання певних наших вимог хотів самоспалитися біля пам’ятника Леніну. Щоправда, нині, коли я прийшов до Бога, то розумію, що це був крайній радикалізм.   Тому дуже  хочу на своїй маленькій батьківщині, у Мовчанівці, у хаті, яку родині повернули після проголошення незалежності України, відкрити музей пам’яті тим, хто потерпів за незалежність та державність України.
 
Галина ВАНДЗЕЛЯК
На фото: Борис Васильович Діденко;
Борис Васильович Діденко з екс-президентом України, товаришем по колекціонуванню Віктором Ющенком;
приміщення Підволочиського краєзнавчого музею ім. Омеляна Ковча;
з колекції Підволочиського краєзнавчого музею ім. Омеляна Ковча;
ікона блаженного Омеляна;