А ви готові бути променем світла, коли довкола влада темряви?

Упродовж двох днів тернополяни мали шанс подивитися на сцені місцевого театру «Владу темряви» Льва Толстого. Це – дипломна робота студентів ТНПУ ім. В. Гнатюка  (факультет мистецтв, кафедра театрального мистецтва, група СМ-53). Режисер та постановник – художній керівник курсу, народний артист України, професор В’ячеслав Хім’як.

Мої враження? Якби мені сказали подивитись вдруге – нізащо. То погано це, чи добре? Скоріше – добре. Молоді актори настільки правдиво увійшли у свої ролі… що я стала свідком, як одна вельми поважна особа нашого міста потягнулась за пігулкою…

В основі твору – реальна кримінальна справа, про яку Толстому розповів свого часу знайомий служитель Феміди. Плюс – правдиве висвітлення життя російського села. Всі події крутяться довкола такого собі простого хлопця Микити (актор – Леон Жук), який найнявся працювати на господарстві у заможного односельчанина Петра (Василь Пазій). За короткий час він одночасно «встигає» заподіяти багато невідворотної біди: стати коханцем дружини господаря Онисії (Юлія Сушко, Юлія Небесна), обдурити сироту Марину (Тетяна Палига), взяти участь у вбивстві хазяїна і заволодіти його статками, таємно зраджувати із падчеркою Акуліною (Наталія Кубишин), виконувати «забаганки» матері Матрьони (Мар’яна Гураль, Оксана Яцишин), які суперечать загальнолюдським моральним цінностям. Одна з них найжахливіша – вбити і захоронити у підвалі власне новонароджене дитя від Акуліни. І все це дикунство в останній дії відбувається на тлі… весілля: Акуліну намагаються хутенько видати заміж за іншого (наречений – Роман Фестрига), щоб замести сліди.

Вистава не дає розслабитися ні на мить: упродовж всього дійства глядачі перебувають в емоційній напрузі: образи, зрада, лайка, гнів, пиятика, вбивства, смерть, приниження людської гідності і честі… До речі, відчуття при цьому двоїсті. Здавалось би, мали виникати якісь співпереживання чи співчуття до окремих сценічних героїв… Можливо, років десять тому воно так і було б. Але не сьогодні, коли у країні війна. Асоціації були приблизно такими, перефразовуючи відомого поета: «Здесь русский дух, здесь москалями пахнет». Чужа, абсолютно чужа ментальність. Усвідомлюючи це, врапт відчуваєш всередині себе стихійне обурення: «Ніколи ми не могли бути братами, абсурд, маячня».

І все ж… Єдиний, хто викликає співчуття, це батько Микити Аким (Олег Совин). Чому? Бо живе з Богом. Все з Ним звіряє, все віддає у Його руки. Наївний і богобоязкий. Ідеал християнина. «Луч свєта в тьомном царствє». Проповідує добро і любов. І це при тому, що настільки затурканий життям – не може й двох слів зв’язати докупи. Але попри це захоплено і радісно сприймає привселюдне покаяння сина Микити, коли той зізнається у вбивстві власної дитини та інших злочинах. Тож питання до кожного: а ви готові бути «променем світла», коли довкола влада темряви?

Валентина СЕМЕНЯК

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*