6 червня – День журналіста: Слово залишається зброєю…

 

Символом і барометром відкритості суспільства, свободи слова є сьогодні засоби масової інформації у цивілізованих країнах західної демократії. Двадцять сьомий рік – з початку нашої незалежності – намагається стати чесною, об’єктивною, не корумпованою і українська журналістика. Отож – про проблеми і досягнення вітчизняних періодичних друкованих видань, зокрема, й на теренах нашої області, розпитуємо сьогодні голову Тернопільської обласної організації НСЖУ Василя Тракала.

  • Василю Йосифовичу, то який сьогодні порядок денний роботи нашої професійної спілки?
  • Він завжди мав дві сторони медалі. З одного боку, моніторимо читабельність газет, рівень їх творчого контакту з передплатниками, а з другого – аналізуємо закулісні клопоти редакційних колективів. Маю на увазі, скажімо, питання медійної свободи, стосунки з «Укрпоштою» щодо тарифів на доставку преси, фінансову політику друкарень і т. д. А ще в полі зору – соціально-моральна підтримка ветеранів журналістики, робота з молоддю. До старих проблем додалися й складні процеси роздержавлення комунальних ЗМІ. Забезпечення юридичних аспектів перетворення комунальних підприємств в господарські обласна організація взяла на себе.
  • Нині триває друга хвиля реформування. Як відбувається цей процес у нашій області?
  • На загальноукраїнському фоні виглядаємо добре, бо понад шістдесят відсотків колишніх комунальних друкованих видань успішно завершили реформування протягом першого етапу і перетворилися в товариства з обмеженою відповідальністю або стали приватними підприємствами. З них серед перших – редакції районних газет у Шумську, Чорткові, Підволочиську, Бучачі, Козові, Кременці, Збаражі, Підгайцях. Для решти тепер найважливіше – вчасно юридично завершити цей процес до кінця поточного року. Бо, згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом «Про реформування державних та комунальних засобів масової інформації», з 1 січня 2019 року нероздержавлені газети будуть ліквідовані. Тому нам дуже приємно, що на виїзному пленумі правління НСЖУ, що відбувся недавно на Прикарпатті, Тернопільщину згадували серед лідерів.
  • Цілком логічно напрошується наступне запитання. Залишившись без колишніх владних співзасновників, наскільки фінансово будуть спроможні місцеві редакції самотужки виживати на газетному ринку?
  • Як відомо, жити і працювати в часи реформ можна побажати хіба що ворогу. Однак таке життя. У нашій молодій державі сьогодні відбуваються системні зміни і в сфері освіти, медицини. Ніде у демократичному світі немає державних ЗМІ. Пам’ятаєте розмови про те, що газети є четвертою владою? Формально так було. Та настає час, коли це поняття необхідно наповнити реальним змістом.
  • А це, звісно, не надто легко зробити. Чи не так?
  • Будь-якому приватному підприємству потрібен стартовий капітал – як інтелектуальний, так і фінансовий. З першою позицією на Тернопіллі поки що ніби все гаразд. У кіосках «Торгпреси» часто очі розбігаються від назв газет і журналів. А ось із редакційними касами є певні проблеми. Бо вартість передплати навіть найпопулярніших видань безпосередньо прив’язана до нашої економіки, а звідси – й до рівня зарплат, пенсій і т. д. Тому деякі редакційні колективи заздалегідь готувалися до самостійного плавання. Наприклад, шукали стабільних рекламодавців, інвесторів, займалися роздрібною торгівлею преси. Так, не все і тепер вдається. Проте вихід лише один – наполегливо пристосовуватися до економічних умов краю та можливостей читачів.
  • Пане Василю, творча кухня виготовлення кінцевого газетного продукту була і залишається доволі складною, як і його доставка до оселі передплатників. Хто сьогодні і за яких умов є партнерами на цьому шляху?
  • Партнерів, без яких ніяк не обійтися на цій делікатній дорозі, редакції, звичайно ж, мають і з ними працюють. Однак, як ви зауважили, має значення за яких умов. Зрозуміло, газетярі не можуть  обійтися без послуг друкарень чи пошти. Остання є фактично монополістом у сфері доставки періодичних видань. Мабуть, саме тому один-два рази на рік «Укрпошта» збільшує тарифи на свої послуги. Таким чином свідомо змушує редакції підвищувати вартість передплати. І ці невиправдані процеси має регулювати держава, якщо хоче мати потужний суспільний інформаційний простір. Інші проблеми в друкарень. Справа в тому, що в Україні нині немає жодного паперового комбінату. Тож вони змушені імпортувати газетний папір або з Польщі, або з Росії, або з Фінляндії. Цьогоріч згорів один із польських комбінатів, у фінів забирають продукцію західні друковані медіа, а в росіян – Китай. І платить удвічі більше, ніж спроможні заплатити у валюті українські друкарні разом із редакціями. Тобто, наближається нова хвиля, м’яко кажучи, фінансового знищення, передусім, регіональної преси. Ось такі, на жаль, далеко не кольорові перспективи друкованого слова.
  • То на зарплати журналістам, як розумію, залишаються мізерні кошти?
  • Якщо колись у районках працювали від 8 до 15 людей, то тепер подекуди – двоє-троє. І переважно на мінімальну зарплатню. А низька оплата праці породжує ще одну фундаментальну проблему – кадрову. І я зовсім не згущую фарби. Саме тому реформовані ЗМІ, як спрагла земля дощу, чекають від Кабміну обіцяної разової допомоги коштами.
  • У цьому контексті не можу не запитати про, так би мовити, післяреформаторські стосунки журналістських колективів із місцевою владою. Які вони тепер? Кажуть, в окремих областях держадміністрації, ради різних рівнів, як колишні співзасновники комунальної преси, надають фінансову підтримку. Тобто, випроваджують у самостійне плавання щиро, як учорашні партнери…
  • Справді, подекуди так є. Однак з приводу цього хотів би наголосити на іншому аспекті партнерських відносин. Згідно із законом про роздержавлення, владні структури зобов’язані надавати пріоритетну перевагу розміщенню матеріалів саме на сторінках їхніх колишніх видань. І таким способом оплачувати редакціям за квадратні сантиметри фактично. На це також сподіваються журналісти. Проте будь-якої замаскованої залежності одних від інших тут не має бути. У деяких містах такі прозорі і чесні стосунки наразі спостерігаються. І це – не хвала владі, а констатація фактів. На жаль, не скрізь керівники діють з огляду на державницькі позиції.
  • Нещодавно у ЗМІ з’явилася Заява правління Національної спілки журналістів України щодо агресії РФ проти нашої країни. Вам, як члену правління НСЖУ, безперечно, відомий її інформаційний привід.
  • Бачте, останнім часом Союз журналістів Росії і російські ЗМІ, а вони фактично усі підконтрольні Кремлю, прикриваючись нібито згодою Офісу представника ОБСЄ з питань свободи медіа та Міжнародної федерації журналістів, «працюють» для налагодження прямих контактів з НСЖУ. Навіть пропонують гасло «Дві країни – одна професія». Однак, вважаємо, що у нас з ними зовсім різні професії. Ми в Україні є журналістами, а вони в Росії – пропутінські пропагандисти. Саме тому в Заяві наголошується, що «НСЖУ не має і не матиме прямих двосторонніх відносин із Союзом журналістів Росії. ЗМІ цієї країни легітимізують незаконну анексію Криму, заперечують військову присутність Росії в Україні, вдаючись до формулювання «громадянський конфлікт в Україні». Тому російські ЗМІ несуть безпосередню відповідальність за розпалювання ворожнечі та поширення інформаційної пропаганди, спрямованої на дестабілізацію в Україні. Ось про що йдеться у Заяві.
  • І на завершення нашої розмови, що б ви, пане голово, хотіли побажати журналістам Тернопілля з нагоди їхнього професійного свята.
  • Звичайно, миру, родинного щастя, міцного здоров’я на сто літ! А ще – спілкуватися з читачами на шпальтах газет, слухачами, глядачами – в ефірах радіо і телебачення чесно і щиро! Бо журналістське  слово сьогодні, можливо, як ніколи, залишається потужною зброєю, яка морально може як підтримати людину, так і завдати їй душевних ран. До речі, вчора кільком нашим професійним колегам на урочистостях з нагоди Дня журналіста було вручено нову відзнаку ТОО НСЖУ «Золоте перо Тернопілля». Отже, вітаю усіх!

Уляна ДМИТРУК

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*